РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Маси людей текли, як холодець, з усіх боків і до однієї мети; до тієї самої мети поспішав, риючи землю гусеницями, самотній броньовик ЦО. Невідомо, чого він прагнув, опинившись біля Воріт раніше від натовпу. І лишилось невідомим, тому що броньовик не встиг.

І ті, хто біг у перших лавах, не встигли теж. Зіткнення; перші кілька секунд у важкої бойової машини була вся перевага перед пішими беззахисними людьми — але хвиля, що котилася полем, уже не була юрбою. Не була великою кількістю людей, нехай і ошаленілих, нехай і захоплених боротьбою за своє життя.

Вона була іншим. І перед силою цієї нової істоти броньовик був не комашкою навіть — порошинкою. Його перекинуло, звалило, і лише тоді істота, що текла полем, інстинктивно кинулася в різні боки, обтікаючи перешкоду, огортаючи її віджилою плоттю, а потім і накриваючи — собою…

Лідка не бачила. Її більше не було. Була часточка колосальної енергійної амеби.

Біля самих Воріт різні частини текучої істоти зіткнулися. Зіткнулися, викинувши вгору хвилю тіл, сплелися і ринули в рятівний отвір, усе швидше і швидше, рух вирівнявся, хрустіли ребра — але текуча істота не вміла відчувати болю.

Швидше… Швидше…

Небо палахкотіло. Істота на рівнині інстинктивно відлічувала останні відведені для порятунку хвилини.

Після того як термін спливе, небо розступиться, не бажаючи більше стримувати клуби полум’я й задушливого газу.

Хто не встиг — той програв назавжди. Істота на рівнині знала це — пам’ятала пам’яттю пращурів, і тому так швидко втягувалися розсипані полем псевдоніжки.

У Ворота!

…Лідку вже несло. Вона майже не торкалася ногами землі; не відчуваючи болю в плечах і ребрах, вона намагалася дихати. Тільки дихати. Хоч один раз іще вдихнути! Хоч раз!

Істота на рівнині робилася все меншою й меншою. Втягувалась у Ворота, як втягується у водостік піниста після прання вода.

Лідка знепритомніла, але не впала, стиснута тими, хто біг поруч.

А потім і для них усе зникло.

Рятівна темрява Воріт.

Мабуть, у всіх у них справді був шанс устигнути. Бо минула не менш як година, перш ніж ударив із неба вогонь — і затріщала, згораючи, в’язка багнюка на спорожнілій рівнині.