РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

— Ворота! — закричала мама, підбігши під самий броньовик. — Хлопці, Ворота ще не відчинились?!

Той, що був із жезлом, залаявся зліше. Тот, що сидів на башті, заперечно похитав шоломом.

Лідка відчула, як глибоко в живіт провалюється серце. Валиться, не продовжуючи тріпотіти. Іще трошки — й вона зможе випорожнятися власним серцем, вогонь, запах горілого, танець смолоскипа… «І Ворота не відчиняться цього разу»…

— Вперед! — сказав батько, Лідка не почула, але прочитала слово з його губів. І засичала від болю, бо її грубо смикнули за руку.

Вони вибігли на проспект Відродження, до нестями широкий проти Наріжної; люди тут ішли відносно вільно. Лідка намагалася пристосуватись до загального ритму й вирівняти дихання.

Ворота відчиняться. Просто ще рано. Поки що рано. Друга година від початку мриги… Чи вже третя?!

Апокаліпсис почався тоді, коли вбивці всадили шість куль в Андрія Ігоровича Зарудного.

Ні, апокаліпсис почався раніше…

Ноги трохи закороткі. Надто низько голова. Що там казав Андрій Ігорович щодо маленького зросту?!

Вона вперше згадала про Славка та його матір. Уперше й тому з каяттям. Центр… Із центру легше вибиратися. Славко здоровий… прорвуться…

Зашипіло радіо, яке до того мовчало. Із татового репродуктора, з чорних радіоротів на фасадах будівель, із гучномовців на непорушних броньовиках:

— Слухати всім. Небезпека з пагорбів. Сейсмічна активність у районі селищ Червоний Ліс, Озерове, Мигів. Напрямок евакуації змінено. Повторюю — напрямок евакуації змінено… Північна гілка залізниці, лінія Сухове — Верхній Кут. Зберігається небезпека з моря. До безпосередньої повітряної загрози лишається близько десяти годин. Повторюю…

Лідка спіткнулась. Цілу секунду думала, що впаде, — але батько встиг підхопити її під пахву:

— Під ноги дивись…

Затрусилася земля. Захиталися стовпи ліхтарів. Полетіли шибки. Заграва стала яскравішою.

Я більше не можу, — відчужено подумала Лідка. Це ж несправедливо… Чоловіки й жінки в однакових умовах… У когось ноги коротші, у когось довші. Хтось спортсмен… Хтось стара людина…

Згадалися плетені серветочки на столі в тій квартирі, в яку вони увірвались на шляху відступу.

Природний відбір, сказав Андрій Ігорович. Голос був таки його, але Лідка ні за що у світі не могла повірити, що Зарудний здатен на такі жорстокі слова.

«Нижчі на зріст мають більше шансів загинути в тисняві…»

Ну, поки що тисняви особливої немає. От тільки йти так швидко Лідка довго не зможе… Але ж і в натовпі таки не самі здорові дядьки. Стомляться, підуть повільніше…