РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Води. Шубовснути б у чисту водичку й полежати в колисці хвиль…

Маячня. Марення від задухи і втоми. І від страху.

У фіолетовій сутені вона знайшла мамину руку:

— Ма… Я така дурепа була. Пробач.

— Лідко, ти чого?!

Їй згадався мамин день народження. Той самий, на який вона не купила квітів, зате вляпалась у паскудну історію. Замість подарунка.

— Лідко… заспокойся. Зосередься… Трішечки лишилось…

Трішечки.

Краще б їм гепнувся на голову розбитий гелікоптер. Краще… ніж…

Спека. Пекло.

Усі, всі мерзіють у гріхах, і хто знає, чи змилостивиться Він цього разу й чи відкриє рятівні Ворота, аби дати людству ще один шанс…

Із неба зійде вогонь. Із моря вийдуть чудовиська. Усе, як звичайно.

Тільки Воріт не буде.

Мама поклала їй на лоб змочену в оцті ганчірочку. Звідки тут оцет? Мама знала… подбала… про всяк випадок…

— Ти поспи поки, Лідо. Он Яна спить… Поспи. Ми тебе розбудимо.

Розбудить вогонь, що валитиме з неба. Розбудить назавжди.

Радіо затріскотіло знову. Затріскотіло на межі свідомого та примарного:

— Усім. Усім. Зареєстровано Ворота. Зареєстровано ВОРОТА! Координати для тих, хто знаходиться на Північній трасі… Координати для тих, хто знаходиться на Обвідній… На Великій Променевій… На узбережжі…

Її підхопили з землі. Іще мить — і всіх, хто лежатиме, затопчуть.

— Руку! Руку!! Це близько… Ми встигнемо. Усі мають устигнути. Усе буде…