РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

— Суко! — тонко кричала чорна жінка. — Я знаю! Це ти! Я тебе пам’ятаю!

Сусідки побігли викликати міліцію. На майданчику ревіли перелякані малюки. Металева баночка з незрозумілим написом валялась на асфальті, й на неї вже хтось наступив.

— Ви знали! Він не вбивав! Сфабрикували… справу! Ти ще заплатиш, суко, прокляття на твій рід, і на дітей твоїх…

Із під’їзду вискочила Лідчина мама в халаті й у капцях.

— Ось… ось!

Звідкись із-під плаща чорної жінки з’явились і розсипалися по землі жовті аркуші паперу — бліді ксерокопії документів з печатками, зі страхітливими грифами.

— Провокаторка! Сука! Змія!

Кільце жінок посеред подвір’я зовсім не було нездоланною перешкодою. Але чорна жінка не поспішала тікати; міліція, що прибула на виклик, доволі грубо заштовхала її в машину, а вона все кричала та кричала з виразним задоволенням:

— Заплатиш! Стерво! За все!

Лідчина торба лежала на стежці, з-під її темного черева розтікалась масна калюжа.

Контора, що раніше носила назву ЦО, тепер переродилась у скромну організацію під вивіскою «Відділ Громадської Безпеки», ВГБ.

Люди, що населяли контору, були відносно молодими — Лідчиного покоління й молодші. Нікого з них Лідка раніше ніколи не бачила, але очі-свердла були, очевидно, невід’ємним атрибутом будь-якого спадкоємця ЦО. Ніби колишні працівники Цивільної Оборони склали свої свердла в сейф, щоб спадкоємці, вдершись у будівлю, перш за все приміряли на обличчя цей незабутній, специфічний погляд…

Сухорлявий, сіролиций, страшенно стомлений чоловік у цивільному записав Лідчині свідчення і звелів їй розписатись. Свідчень було — кіт наплакав. Ішла додому, побачила зовсім незнайому жінку. Встигла ухилитись від спрямованого в обличчя потоку кислоти. Завдано незначної матеріальної шкоди і значної — моральної…

Потім, коли Лідка вже зібралася йти, сіролиций зітхнув, як ковальський міх, і вийняв звідкись новий аркуш гербового паперу.

— Лідіє Анатолівно… Вашим першим чоловіком був Ярослав Андрійович Зарудний?

— Так, — сказала Лідка після паузи. І додала, повагавшись: — Ми розійшлися з ним у минулому циклі. Дуже давно.

Вегебешник зітхнув знову:

— Ваш шлюб з Ігорем Рисюком також розпався?

— Так.

— Де ви були під час процесу над Рисюком?