РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

Рисюк устав, і вона цілу секунду сподівалась, що він повернеться й вийде. Замість цього він підійшов до письмового столу, скинув на підлогу папери — конспекти з біології Максимова-абітурієнта — і якийсь час розглядав усміхнене обличчя Андрія Зарудного.

— Так я і думав.

— Що ти думав? — спитала вона сухо.

— Не має значення, — він запхнув руки в кишені піджака. — Звари мені кави, Лідо. У мене в голові туман якийсь, нічого не розібрати.

Вона мимоволі подивилася на будильник.

— Устигнеш! — гаркнув Рисюк. — Усе встигнеш, у крайньому разі, відправиш його митися в душі або робити уроки… доки ми з тобою поговоримо.

Лідка повільно вдихнула. І так само непоспіхом видихнула.

— Не сумуєш за нормальним життям? — спитав Рисюк на тон нижче.

— Яке життя ти називаєш нормальним?

Рисюк наморщив носа. Демонстративно подивився навколо; впав на диван, закинув ногу на ногу:

— Хочеш новий анекдот? Керівники ЦО влаштували конкурс для ентузіастів, чия система тренувань прогресивніша. Приїхали будівельник, пожежник і лікар. Будівельник каже: я запровадив для своїх підлеглих курс тренувального падіння, поетапно, до п’ятнадцяти метрів без страховки. Пожежник каже: я запровадив для своїх підлеглих курс тренувальної пожежі, поетапно, до п’ятнадцяти хвилин перебування у відкритому полум’ї. Лікар каже: а я запровадив для своїх пацієнтів курс тренувальної смерті, поетапно, до п’ятнадцяти годин перебування в забитій домовині… Не смішно?

Лідка мовчала.

— То ти варитимеш каву чи ні? — спитав він вкрадливо.

Лідка мовчала.

— Ти не бажаєш мене бачити? Фанатика і мерзотника, ґвалтівника в усіх значеннях?

Лідка напружилась. Колись — тепер їй здавалося, що дуже давно, — вона, здається, сказала Рисюкові щось подібне. Якісь схожі прикрі слова. Цікаво, що вона забула, а голова адміністрації пам’ятає.

— Навіщо ти прийшов? Хіба ти не маєш інших справ — державного значення?

Рисюк важко підвівся з дивана. Підійшов до столу. Подивився в усміхнене обличчя Зарудного — похмуро, майже з ненавистю.

— Тобі, мабуть, так приємно. Під ЙОГО поглядом… Почала ти з ЙОГО сина, потім, певно, уявляла ЙОГО на моєму місці, тепер у вас любов утрьох.

— Іди геть, — сказала Лідка тихо.