РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

Вони вибрали місце для ночівлі — точніше, Максимов вибрав — на невеликому пагорбі, де слабкий вітер хоч трохи, та здував комарів. Максимову не подобалось, що намет яскравий. Такий намет легко помітити з гелікоптера; робити їм нема чого, казала Лідка позіхаючи. Робити їм нема чого, тільки виловлювати по лісах утікачів-туристів. А завтра — завтра ми підемо ще далі…

У напівсні їй примарився гелікоптер. Гуркотлива потвора, з черева якої звішується, ніби нутрощі, Президент Стужа.

А потім у намет навкарачки вліз Максимов, і Лідчин сон вивітрився сам собою.

Дотики. Розстебнута спортивна куртка, трикотажна футболка десь біля підборіддя. Гола максимівська спина, широка і гладенька, як стіл. Його підборіддя в несподівано м’якій щетині, його губи, його лоскітливе дихання. Лідка з усієї сили сіпнула ногою, щоб остаточно струсити спортивні штани і все, що на ній було вдягнене; у ледь відкриту заслону залетів комар і радісно задзвенів, виявивши так багато гарячої, просто-таки кипучої крові. Його прибили мимохідь.

Потім там, зовні, пішов дощ. Максимов турботливо загорнув Лідку спальником і ковдрою; зручно влаштувавши голову на його плечі, вона подумала, що не зможе його втратити. Що, втративши, негайно зведе рахунки з життям; думка виявилася такою нестерпною, що Лідка дозволила собі спитати:

— Артемчику, а ти впевнений, що не кинеш мене заради якоїсь молоденької…

І замовкла. Максимівські руки стиснулись дужче:

— Не кажи дурниць… Не гніви Бога.

Вони ще довго лежали, слухаючи дощ і дихання одне одного.

Іще два дні тому для них було дуже важливо, вступить Максимов до університету чи не вступить. Бо документи в нього, з легкої руки Рисюка, таки прийняли, і профільний іспит — кризову біологію — він склав на відмінно.

А на творі його завалили.

Позавчора вранці стали відомі оцінки; Лідка довго стояла перед паперовим простирадлом, на якому в довгому списку прізвищ був короткий запис — «Максимов — 2». Не можна сказати, щоб вона була так уже приголомшена, — вже тоді, коли Максимов перелічив їй запропоновані абітурієнтам теми, в Лідчиній душі прокинулася недобра підозра…

І от підозра підтвердилась.

Вона вийшла з університету; хтось із нею навіть привітався, якась жінка її ж років, Лідка відповіла на привітання, але так і не второпала, хто ж це був. Опинившись на вулиці, у затінку запилених тополь і лип, вона відчула раптом полегшення — ну їх усіх під три чорти. Свобода. Цілковита свобода. Іспити скасовано, скасовано виснажливу підготовку, тепер треба небагато — зібрати рюкзаки й рушити з міста…

Ні, ідея з рюкзаками спала на думку вже Максимову — годину по тому.

Лідка зібрала залишки своїх накопичень. Разом вони пішли в спорттовари й купили намет. Два рюкзаки знайшлись у Максимова вдома. Матері він сказав, що йде з хлопцями в похід; решта півдні пішли на гарячкове збирання.

Радіо бурмотіло про нову технологію навчань — фахівці з якогось там заводу виготовили надувні муляжі Воріт, які легко переносяться з місця на місце за допомогою гелікоптерів. Таким чином навчання набувають стовідсоткової достовірності — як і під час справжньої евакуації, ніхто не знає, де опиняться Ворота, і лише інформація зі штабу ЦО відкриває цю таємницю…

Лідка не вміла як слід укладати рюкзак. Їй ніколи не випадало мандрувати пішки. Максимов мав певний туристський досвід; десь до півночі збирання було завершено, зате Лідчина квартирка мала вигляд, як після мриги…

Лідка прокинулася від того, що в наметі зробилося душно. Вона зітхнула глибше — й відразу заворушився Максимов. Очевидно, він давно вже лежав без сну.

— Рука затерпла?