РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

— Зараз, — він кивнув. — Зараз-зараз… А ти пам’ятаєш Стужиного онука? Такого бридкого хлопчиська, пам’ятаєш?

— Із ним щось сталось? — спитала вона після паузи.

— Нічого, — глухо сказав Рисюк. — Ти телевізор дивишся?

— Ні, — зізналася вона чесно.

Він хрипко розсміявся:

— Дивлюся на тебе… Лідко. Лідко… Пам’ятаєш? Гелікоптери?

Вона злостиво, зовсім по-вчительськи скривила губи.

— Гелікоптери, — Рисюк знову повалився на диван, закинувши голову, відкривши Лідці худий борлак. — Ти була… ми були. Лідко, ми загинули. Ми майже зовсім загинули… Мені страшно. Звари мені кави.

Якийсь час вона дивилася на нього, не знаючи, що з ним робити.

— Ігоре…

— Я прошу тебе, — він підвів на неї вологі, з гарячковим блиском очі. — Я не спав дві ночі… Звари. Потім я піду.

Під його поглядом вона пройшла на кухню. До приходу Максимова лишалося десять хвилин; вона молола каву й намагалася переконати себе, що нічого жахливого не відбувається. Ну, напився голова адміністрації, ну, зітнуться вони з Артемом. Нічого. Нічого страшного. Завадити поєднанню Лідки з Максимовим не зможе ні Президент, ні його адміністрація, ні вся ЦО, разом узяті…

Коли вона повернулася до кімнати, Рисюк стояв перед відчиненим вікном і замислено колупався в горщику з кактусом. І кидав униз дрібні камінці, дрібки землі та піску.

— А-а-а… Он він іде.

Лідка глянула через його плече. Подвір’ям ішов, похитуючи торбою, Максимов. Ішов не ховаючись, як давно звик ходити. За деревами гуркотіли машини, десь гримів трамвай, і більше жодних звуків не було посеред цього червня, та все одно здавалося, що кожен максимівський крок лягає на ритм нечутного маршу.

Лідка мимоволі всміхнулась. Навіть тепер їй було приємно дивитися, як він іде; напруга, викликана візитом Рисюка, потихеньку відтавала, відходила, зникала.

— На мого хлопця схожий, — сказав Рисюк. — Цікаво, що б я сказав, якби мій хлопець зійшовся з учителицею…

Останнє слово-покруч вочевидь поєднувало в собі «вчительку» і «телицю». Лідка посміхнулась:

— Ти б не дізнався, татусю. Сумніваюся, щоб твій хлопець звіряв тобі секрети. Коли ти його бачив востаннє?

Рисюк різко повернувся. Похитнувся, і Лідка злякалась, що він випаде з вікна.