РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

Вона увійшла до класу хвилин за п’ять після дзвоника — учні вже майже впевнились, що біологічка нарешті захворіла.

Вона увійшла, викликавши в усіх розчарування; вона навмисне не дивилася на максимівську парту і, лише утвердившись за столом, дозволила собі «помітити» новоприбулого:

— А-а-а, Максимов! Ну нарешті! Як ти почуваєшся?

Вона відразу пожалкувала про це питання. Бо тепер доведеться вислухувати відповідь.

Максимов підвівся, і вона побачила, що він схуд. І він змінився; залишки дитинства, незграбна фігура в мішкуватому костюмчику, круглі щоки — все лишилося в минулому.

— Дякую, добре, — сказав він тихо. — МАЙЖЕ ЗОВСІМ добре.

Від цього «майже зовсім» спалахнули Лідчині вуха, прикриті, на щастя, розпущеним волоссям. Вона нервово поправила зачіску; їй здавалося, що весь клас, від проникливої Антоніни Дрозд до тупуватого тишка Харченка, спостерігає за нею й чудово розуміє, що відбувається.

— Тобі доведеться наздоганяти програму, — сказала Лідка, дивлячись у журнал. — Сідай… У нас сьогодні нова тема. Державні заповідники та їхня роль у біологічному ритмі живої природи…

Максимов сидів, низько схиливши голову.

На перерві вона раз у раз виходила з учительської. Ішла коридором, то в туалет, то в бібліотеку, то ще кудись.

Він стояв перед величезним стендом і вдавав, що вивчає правила внутрішнього розкладу. Він стояв, не сходячи з місця, всі двадцять хвилин, доки тривала перерва.

Він теж боявся.

Він боявся, вистежуючи її після уроків. Лише потім вона зрозуміла, як страшно йому було зробити цей перший крок, — а раптом вона засміється і прожене. Або, що ймовірніше, подивиться холодно, без розуміння: «Максимов? У чому річ?»

Вона побачила його — і швидко відвела погляд. Відійшовши метрів на десять, сповільнила крок.

Він рушив слідом. Як хвіст.

Так вони пройшли кілька кварталів.

Потім Лідка ні сіло ні впало завернула в незнайомий, високий, пропахлий котами під’їзд.

І довгі десять хвилин — доки нагорі не грюкнули чиїсь двері — вони стояли обійнявшись, безгучно й непорушно.

Її життя отримало сенс. Знову і, як їй здавалось, тепер уже назавжди.

Дуже скоро з’ясувалося, що Максимов фатально відстав від програми. Це при тому, що в нього й раніше були трійки; Лідка чудово знала, що думають про неї колеги-вчителі. «Звела» хлопчика, щоб зірвати копійку на репетиторстві; батькам Максимова не варто було б слухатися зміюки. А-а-а, у хлопчика тільки мати…