Розділ «IХ»

— Юрист, — усмiхнулася Олена. — Так хотiли батьки. Так було модно. Працювала у судi, потiм юрисконсультом у приватних фiрмах. Робота, самi розумiєте, непевна. Скiльки я їх помiняла, цих фiрм… А коли Андрiй «розкрутився» i з'явилися грошi, схотiлося вiдкрити свою справу. От на улюбленій i зупинилася.

Її покликали. З'явився Сашко i шефиня пiшла роздавати вказiвки на завтрашнiй день, залишивши мене на самотi. Власне, це i було бажанням мого першого Я, що завжди мало дiяти.

Протокол обшуку у салонi, проведений пiвроку тому пiсля заяви Олени про зникнення чоловiка, наче стояв перед очима. Передивився його удруге, прямуючи сюди. Тодi перекинули геть усе. Квiти виймали, ґрунт перекопували до самого дна, не залишилося жодного закутка, куди б не заглянули слiдчi. Що нового мiг знайти тут я, делiкатно залишений господинею на кiлька хвилин? Швидше за все, нiчого. Хiба що завоювати осудливий погляд симпатичної менi жiнки, що потребувала допомоги.

«Заткнись i мовчи», — наказало перше Я другому, i я рушив рядами. Квiти доглянутi. Деякi з них бачив уперше. Звiсно, я не був великим знавцем рослин. А втiм… Торiк Андрiйовичу стукнуло шiстдесят. Запросили й мене. Потрапивши у мiсто пiсля довгого вимушеного сидiння вдома, не одну годину блукав вулицями в пошуках букета i подарунка. Лише зараз це спало на думку. Хоч куди заходив, усi квiти були однаковi. Традицiйний набiр — що у магазинах, що на базарi. Однаковий вибiр, однаковi цiни. Пiзнiше, буквально мiсяць тому, менi довелось iти ще на один ювiлей. I знову пошуки букета й подарунка. Знову тi ж самi враження. Ситуацiя в «Оленi» докорiнно вiдрiзнялась. Тут клiєнт легко мiг купити те, що не продавалося в iнших мiсцях.

Тут же, у вiдгородженому оригiнальною ширмою закутку, господиня влаштувала i своє робоче мiсце. Зелень, звiсно, поширювала свiй вплив i сюди, але столик з книжковими полицями та комп'ютером красномовно свiдчили, що це вже офiс. Я увiмкнув комп'ютер i поки йшло завантаження, зняв кiлька вiдбиткiв пальцiв з монiтора, ручок ящикiв, книжок i коробок з компакт-дисками на полицях. Першочергово. Так не хотiлося, аби вона бачила це. На екранi з'явився «Windows». Комп'ютер не захистили паролем. Отже, там не могло бути нiчого для мене цікавого. Або ж усе завчасно стерли.

Книжки на полицях — спецiальна лiтература про вирощування квiтiв. Тут стояли новi, виданi упродовж останнiх рокiв, i старi, мало не антикварнi примірники. Знайшовся навiть шкiльний пiдручник з ботанiки — Олена опановувала справу фундаментально, з азiв. Пальці механiчно перегорнули сторінки. Останню хтось видер. Зазвичай, це роблять у випадках, коли на нiй щось записують, оскiльки iншого паперу немає пiд руками. Що записали тут? Пiдручник опинився у моїй сумцi.

Я досi був сам, тому поквапився вставити у комп'ютер флешку i скопiювати його вмiст, аби було з чим працювати вдома, а поки вiдбувався процес копiювання, фотографував цифровою камерою оранжерею з рiзних ракурсiв. Апарат мав гарний спалах i крiзь дверi з матового скла Олена, можливо, бачила, чим я тут займався. Але ж ми домовлялись.

Вона увiйшла, коли роботу ще не було закiнчено. I жодної тiнi незадоволення у поглядi. Ця жiнка умiла триматись.

— Ви могли б забрати системний блок, — промовила Олена, побачивши вставлену флешку. — Так надiйнiше. Менi зараз не потрiбен комп'ютер.

— Я роблю це не через пiдозри, що ви тут щось сховали, а тому що сподiваюся знайти щось корисне, — пояснювало моє друге Я. — А Чумак нiколи не користувався цим комп'ютером?

— А вiн нiколи тут не бував, — посмiхнулася Олена. — Лише раз, коли вiдкривали салон.

— Що, зовсiм нiколи? — здивувався я.

— Уявiть собi, так. Жодного разу. Надто цiнував свiй час, аби розтринькувати його на непотрiбнi речi.

Упродовж трьох годин я отримав купу iнформацiї про салон квiтiв, радше непотрiбної. I пiдвiвся тодi, коли зрозумiв, що мене вже тут тримає лише друге Я.

— Дякую за теплий прийом.

Вона посмiхнулася, як завжди, стримано, подаючи руку.

— Заходьте. Завжди рада.

— Панi Олено, оскiльки уперше у вашій крамниці, обов'язково мушу щось купити. Дуже хочу. Ви дозволите?

— Звiсно, нi, — похитала головою вона. — Вiзьмiть просто так те, що вам сподобалось.

Я намагався заперечити, але з нею це виявилося важко.