Розділ «ХХXII»

Якщо вiн був поблизу, то мав почути.

Я довго стояв i прислухався. Напевно, хвилин з двадцять. А потiм… Цей звук, звук, з яким пес заходить в очерети, таляпаючи лапами по болотi i ломлячи стебла рослин, почувся з iншого боку. З мiсця мого купання. Бовть-бовть… Бовть-бовть… I тихо.

Цього разу сетер зреагував практично одразу пiсля пострiлiв. А учора, напевно, сидiв, здичавiлий, довго вслухався до знайомих звукiв полювання, а його серце здригалося вiд думок про можливе повернення господаря. Бовть-бовть…

Я мовчав, боячись злякати Джая. А там усе затихло.

— Шукай-шукай! — пiдштовхнув я. — Джай, апорт!

Знову зацямкало на тому березi. Невпевнено i несмiливо Джай робив свою справу. Ту, яку встиг добряче призабути, але не зовсiм, адже вона глибоко сидiла у його добiрних генах. Напевно, залишившись тут навеснi, вiн ловив мишей та жаб, аби прогодуватись. Можливо, руйнував качинi гнiзда. Мисливський пес не мiг отак у природi згинути з голоду. А тут раптово випало знайоме заняття — ну зовсiм за «фахом».

Джай мляво «бовтав» на тiм березi, шукаючи крижня — не зовсiм там, де той впав, але йому виднiше. Пiдранок мiг вiдплисти i заховатися. А потiм затихло. Що — пiшов, не знайшовши здобичi? Я затамував подих, вслухаючись. I раптом — ш-шубовсь! Винюхавши пiдранка, який-таки мусив спливти на поверхню, Джай став у стiйку, а потiм зробив кидок. Вiн працював класично. I одразу почулося його гучне сопiння носом, адже паща тепер була зайнятою.

— Джай! Джай, сюди! Дай! Апорт!

Серце моє скаженно гупало, я сподiвався, що у пса можуть спрацювати рефлекси i з крижнем у зубах вiн попливе просто до мене, як робив це за свого господаря. Ну, чого не буває!

Цього не сталося. Плюскiт почувся десь стороною, потiм затрiщав очерет. Напевно, Джай розумiв, що це не Чумак, а тому не варто жертвувати качкою, вiд якої залежить його виживання. Я вилазив з болота, тамуючи хвилювання. Телефон заходився дзвiнками вiд Сергiя.

Нiчого. Усе це нiчого. Нехай здичавiлий сетер з'їсть i цю качку. Нехай зтлумить ще з десяток. У мене в серединi все майже спiвало. Не зважаючи нi на що, я все-таки просувався до успiху. До перемоги.

Увечерi повернулися Роман з Павлом i привезли Олену.