Розділ «XXVII»

— А я знаю? Ви ж казали — телефонувати через будь-яку дрiбницю. Вiн же писав мисливськi оповiдання! Їздив i збирав матерiал. Бачить Бог, мiг i туди попертися.

— Иги… — промовив я, не приховуючи сарказму. — А там зникнути у мiсцевому бермудському трикутнику…

— О!!! — несподiвано заволав Зварич, примусивши мене здригнутися. — Як я забув! Щойно згадалося! Ви наштовхнули! Бермуди! Точно… Цей фермер так називав мiсцину, яка малася на увазi. Оту, з болотом! Така назва до неї в народi причепилася! Бо трикутник мiж трьома хуторами! I зник там хтось колись. «Бермуди», точно. Ну ото, як у кожному мiстi є свiй «БАМ», «Аляска» i так далi. Усi там цей райський куток «Бермудами» називають.

Стрiлка годинника показувала на п'яту ранку. Двi випитi чашки кави i карта з центром пiвкола у Херсонськiй областi на базi «В'юнище». Саме ж пiвколо обмальовувало чималу частину країни, впираючись обома кiнцями дуги у Чорне море. I було до нього вiд центру п'ять годин їзди джипом.

Зошит Чумака спрямовував мене по береговiй лiнiї у бiк Одеси. Якщо вiрити йому, слiди Чумака мали бути там. Зошит був доказом. I його достовiрнiсть пiдтверджували численнi експертизи, проведенi на високому професiйному рiвнi.

Нiсенiтницi, розказанi Зваричем серед ночi, штовхали мене у протилежному напрямку. Усе стосовно цього Зварич пам'ятав ледве-ледве, а те, що згадував, було витворами фантазiї двох п'яних мисливцiв бiля вогнища. Та все ж сильнiше чомусь тягло туди.

Хоч море й не було для мене чужим, та шукати слiди на такiй водi значно важче. Хай там що, а обстеження лиманiв та пiскiв Одещини вiдтермiновувалося на кiлька днiв. Ще встигнемо. Вже сьогоднi зранку у цю, щойно намальовану мною зону, виїдуть троє моїх помiчникiв, аби об'їхати районнi товариства мисливцiв та рибалок i розпитати про мiсце мiж трьома покинутими хуторами з мiсцевою назвою «Бермуди».

Можливо, що воно десь саме у цих межах. Якщо нi, воно автоматично припиняло мене цiкавити.