Розділ «41»

Ватяними ногами, але з впертістю танка Лев плентався до кабінету чергового лікаря. Зайшов без стуку. Лікар дрімав на дивані, виставивши ноги на стіл. Безрукий поторсав його за плече.

— Що сталося? — витріщився на Лева.

— Лікарю, у мене мало часу, тому зразу до головного, — випалив Безрукий.

— Будь ласка, — лікар як завжди був уважний. — Але головний — у відрядженні.

— Не зрозумів...

— Головний лікар у відрядженні. Ви з ним не можете зустрітись. Він далеко...

— Дотепно, — Лев не чекав спросоння такого «жарту» від лікаря, — але я саме хотів запитати... — він не знаходив слів, — якраз те, що, може, змінить... усе...

— Питайте... Вибачте...

— Ви вірите у вічність? — ескулап, виявляється, був готовий і до такого запитання.

— Стараюся, наскільки в мене виходить. Кожної зміни я спостерігаю декілька вічностей... Не дуже приємно, м'яко кажучи... І жахливо страшно... Бо люди не вірять, що у таких випадках вічність застигає навічно...

— А можете простити всі гріхи тим, хто перед вами завинив? Або завинить? Як гріхи предків, так і сучасників, так і нащадків?

Лікар розуміюче похитав головою.

— Для вас можу, — щирість Левова лікаря переконала.

— То простіть!

— Прощаю!

— А тепер кров'ю. Отут, — Лев розкинув перед ескулапом заляпаного аркуша з кров'яними відбитками пальців.

— Думаю, це важливо, — мовив лікар, взяв скальпель, уміло черкнув по пальцю і розтер краплинку крові на місці, де тикав неймовірно збуджений Безрукий. — Все? — запитав увічливо.

— Все! — зрадів Безрукий. — Якщо прощення важитиме більше, з мене могорич.

— Взагалі-то я не п'ю. Вже давно. Але їм. Багато. Так що з нетерпінням чекатиму.

— Домовились, — Безрукий на емоціях переплутав здорову руку з хворою і подав лікареві обрубка. Той ним похитав. Лев прискіпливо придивлявся до кров'яної печатки. Вона не зникала. Значить, вийшло! Ну, Марі, ну, молодець!!!