Розділ «41»

— Випий снодійне, не мучся, — порадив Лев.

— Не буду...

— Чому?

— Не хочу. Мені сьогодні гарно мріється...

Лев встав, увімкнув світло.

— А можна я вип'ю? — запитав. — У моїй голові, як на каменоломні — грюкає, колеться і шипить...

Не звиклий до снодійного, Лев захропів уже через півгодини. Смачно плямкав губами і потішав Марі своїм дивацтвом навіть уві сні.

Коли жінка у мріях гуляла парком з маленькою потішною донечкою, почула Левове дивне бурмотіння. Прислухалася. Підсвітила собі мобільним, розірвала пачку з-під ліків, знайшла в тумбі ручку.

«порадувати сивих ескулапів дивом дивним...» — записала. І збагнула, що це лист!.. Кусник листа від ката!.. Лев згадав!..

Вона трусила ним, як лялькою. Не знати звідки взялися сили. Він молов щось, наче був п'яний у дим. Морфей не відпускав Безрукого зі своїх обіймів, видно, подобалося йому з ним балакати. Нарешті Марі набрала ціле горня холодної води і хлюпнула Левові в лице. Він ускочив на ноги, як солдат на сигнал тривоги.

— Що сталося? — закліпав очима.

— Я знаю, хто наступний! — випалила Марі.

— Хто?

— Лікар!

— Звідки знаєш?

— Ти сказав. Уві сні, — Марі витягла з-під свого матраца договір. Вручила його Левові. — Йди, — наполягала. Лікар якраз нині чергує.

— Уже? — здивувався Лев.

— Так! Все, що в житті відбувається, відбувається «вже»!

— Мені треба настроїтись.

— Діяти! Настроюватись будеш по ходу, — Марі виштовхала ошелешеного Лева за двері. Від неймовірного хвилювання в неї трусилися руки. «Я не могла помилитися» — повторювала, як заклинання. Але це не заспокоювало...