Розділ «32»

Сіли за столик у куточку, що вабив затишком.

— Я тут часом не третій зайвий? — запитав вундеркінд, підсовуючи стільця й на ходу замовляючи що-небудь рідке гаряче. Офіціант не перепитував, певно, зрозумів.

— Напів, — відповів Лев, не підводячи очей з меню.

— Не зрозумів, — хлопець зняв окуляри і закліпав своїми великими чорними очима.

— Голово твоя капустяна з фермерського поля, рясно усипаного пестицидами... — почав Лев. — Марі, поясни вундеркіндові, що означає «напів», — попросив.

— Це означає, — почала вигадувати Марі, — що третій — так, а що зайвий — ні! А разом — напів, — випалила.

— Геніально! — зрадів Лев, згріб мініатюрну дівчину до себе, як якогось друзяку-бугая після трьох по сто, і поцілував у голову. — Вчися, дитино! — випалив і закліпав очима ще дивніше, ніж недавно вундеркінд. Запах жінчиного волосся зробив з нього мрійника з пластиліну, з якого можна було ліпити все, що хочеш...

— Ми завтра підемо до мага і гіпнотизера Наума Чортополоха, — скориставшись моментом, сказала Марі, наче нагадала про давно спланований візит. — Треба використовувати будь-який шанс...

Лев спідлоба глянув на Бориса, нагородив його декількома стрілами, які успішно розбились об скельця «ботанічних» окулярів, і не заперечив. А це означало «так».

«Неперевершено!» — подумав вундеркінд і легенько торкнув ногою під столом Марі. Дівчина очима відповіла, що розуміє його захоплення. Боялася сполохати голодного волохатого звіра...

Вечеря смакувала всім. Особливо зовні набурмосеному Левові. «Як я майстерно організував поцілунок! — тішився він. — Вищий пілотаж! Я й так знав, що доведеться йти до того Чортополоха, трясця його матері!.. А вони наївні переглядаються і під столом перемовляються ногами!.. Думають, переконали мене... Наївні мої, найдорожчі в світі друзі... Що б я без них робив?..

— Ви мені своїм магом зіпсували апетит, — випалив Лев, коли уплів свою вечерю та ще й половину Марі, усміхаючись кутиками губ. Бо як можна бути серйозним, коли тобі добре... Коли ти знаєш, що її волосся пахне... блаженством...