Розділ «23»

— Леве Львовичу, зі мною щось страшне твориться. У мене є підозра, що на мене було здійснено енергетично-гіпнотичну атаку. Я прийму душ, може, трохи змию вплив. І прийду. Я неймовірно радий вас бачити! — випалив Борис на одному подихові. Наче переживав, що не встигне.

— Він що, перевчився? — запитала Марі.

— Тобі видніше, диваки — твоя спеціалізація, — задумливо мовив Лев. — Енергетично-гіпнотична атака... Такий термін хіба є?..

— Мені здається, що він — не зовсім... — уникла відповіді лікарка.

Борис повернувся з душу у мокрому спортивному костюмі — нап'яв його на себе не витираючись. З волосся скапувала вода.

— Може витреш голову? — спробував пожартувати Лев. — А то сидиш, як обскубаний гусак...

— Так треба, — сказав Борис. — А тепер я вас слухаю. Бачу, ви не просто на чай забігли. Завжди радий допомогти. І не дивіться на мене, як на здурілого — я вже мислю сам. Відійшло...

Лев завовтузився у кріслі. Від непевності, як повестися далі, припав до чаю, ніби ніколи його не пив. Сьорбав, аж виляски йшли. Врятувала ситуацію Марі.

— Борисе, — почала, — я друг Лева. — Те, що ми тобі зараз розповімо — м'яко кажучи — дивне. Але так є. Повіриш ти в те чи ні — твоя справа. Одне прохаємо — допоможи нам. Ти можеш — треба тільки, щоб ти захотів...

До хлопця повернулася жвавість. З очей зникла пелена, з'явилася думка. Він уважно ловив кожне слово оповідачів, авторитетно покивував головою, ніякого подиву не виявляв.

Лев майже нічого не втаїв від хлопця. Який сенс? Навпаки, з його мізками та неординарним мисленням юне світило науки може багато допомогти. А для цього йому варто бути в курсі всіх чудернацтв, якими нагородило їх життя. Так чи інакше, їхні долі переплелися. Хоча б цим договором.

Безрукий вийняв з внутрішньої кишені куртки акуратно складені файлові аркуші. Розгорнув, поклав на стіл. З іншої кишені вийняв ручку. Нехай краще буде своя, перевірена, бо раз у рік і чорнило зникає... Тремтячою рукою акуратно вивів «Борис Мудрагель».

— Підпишеш? — запитав хлопця. — Кров'ю?..

Вундеркінд ходив по хаті колами і безперервно, то однією, то другою рукою чухав голову. Так можна було поробити собі смішні бокові залисини. Тому Лев зупинив його за плече, розвернув до себе і запитав:

— Чому?

— Містика, — відповів Борис. — Але, на жаль, нічого не вийде. І не тому, що я не хочу. — Він узяв канцелярського ножика, шмигонув собі по пальцю. Кров кволо виповзала з його геніального тіла. Він трохи надавив на палець, щоб її було більше. Притулив навпроти свого імені та прізвища, поводив пальцем урізнобіч. Коли забрав палець, то всі побачили, що... аркуш був чистий. Ані сліду! Кров наче випаровувалася. Так само і з підписом ручкою...

— Що таке? — запитав спантеличений Лев. — Ти можеш мені пояснити?

— Можу, — відповів Борис. — Півгодини тому я підписався за... справедливість... Кров'ю. Очевидно, що одночасно голосувати за одне й інше не вийде. На двох шальках водночас той самий закривавлений тягарець бути не може...

— Не встигли! — розчаровано сказав Лев.

Марі сиділа на стільці, скулена, згорблена і гризла з переживання нігті.