TextBook — Ні, я маю на увазі, хто це? — сказав суддя. — Ти сумніваєшся в правильності поставленого мною запитання?
Семен не міг зрозуміти: суддя жартує чи здурів.
— Ні, — відповів Лизун, щоб від гріха подалі.
— Тоді перепитую: хто це? — Ярема Сильвестрович показував на ляльку.
Семен, як школяр, опустив голову, скулився і намагався не дихати. Щось вигадувати не було сенсу. Це потягне за собою цілу низку безглуздих присікувань.
— Це... — суддя зробив значущу паузу, — Безрукий Лев Львович! Зрозумів?
— Так, — відповів Семен, — він чимшвидше хотів звідси поїхати, тому, не чекаючи запитань, почав: — Я ходив, як ви радили, до цієї... як її...
— Відьми.
— Так, відьми. Вона казала, що лялька — оберіг Безрукого. І що через ляльку можна на нього впливати. Але вона цього робити не буде...
— А ти її що, просив? — запитав суддя.
— Ні. У мене не було такого завдання...
— Чудесно! Просто шикарно. Це те, що я думав. Прекрасно!
Лизун спітнів. Його очі були схожі на два сувенірних блюдця, втиснутих у тісний сервант.
— І перестань думати, що я збожеволів. Бо так діла не буде. Тобі чомусь усі здаються здурілими...
Лизун зразу зрозумів натяк. Він чекав цієї розмови. Відчував незадоволення патрона.
— Яремо Сильвестровичу, але ж він дійсно ненормальний... був!.. Плів усілякі нісенітниці...
— І ти вирішив його запроторити в дурдом?
— Так.
— Яке в тебе було завдання?
— Ізолювати його.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Привид безрукого ката» автора Процайло Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „18“ на сторінці 3. Приємного читання.