TextBook — Ти де? — запитав суддя.
— Доїжджаю, Яремо Сильвестровичу, лечу! — солодко мовив Лизун.
— Лети швидше. Натисни на газ, бо якщо тобі подобається повзти, то краще це виходить з перебитими ногами...
Чув нутром Семен, що поп'є нині патрон його крівці вдосталь, донесхочу, чув... Ну то й що? Хіба звикати? Знає ж, за що? Не один йолоп мріє бути на його місці!.. А зась!
Суддя, замість того, щоб після хвороби змарніти, виглядав ще краще. Був спокійний, увічливий, здається, ніщо не передбачало вибуху. Сіли в альтанці. Свіже повітря розпирало груди. Пили чай. Суддя мовчки сьорбав і свердлив очима Семена. До таких початків розмови Лизун звик. Це вже як обряд. Поки Ярема Сильвестрович збирався з думками, слідчий міркував, чи не кинути ту службу до біса, купити затишну дачку і насолоджуватися життям. Рибалити, збирати гриби, рубати дрова, споглядати вогонь, читати зрештою!.. Казка!.. Грошенят припас, вистачить і для дітей...
Але було одне жирне «але». На його шиї був зашморг, і пересуватися він міг на обмеженій території. На табуретці. А що відбувається з тими, хто висувається за межі табуретки, домислити не так уже й складно. Тут більша проблема — пильнувати, аби хто табуретки з-під тебе не вибив силоміць!..
— Правильно мислиш, — сказав патрон. — Уже недовго, Семене. Закінчимо справу — і я тебе відпущу. На всі чотири сторони. І себе відпущу — досить служити. Пора жити, так?
— Не знаю, — відповів Лизун, бо не був упевнений, що «так» — правильна відповідь.
— А тепер налаштуйся на серйозну розмову. Якщо є якісь заперечення, кажи, не бійся. Гірше буде, коли провалимо справу, — почав суддя. — До речі, де лялька? — запитав.
— Тут, у машині, — відповів Семен.
— Так тут, чи в машині? — смикнувся патрон, наче з ланцюга зірвався.
— У машині, — тихо відповів Лизун.
— Принеси! — скомандував Ярема Сильвестрович.
Семен побіг до машини по ляльку. Вона лежала на задньому сидінні і дивилася в стелю.
«Маячня. Я, слідчий, бавлюся лялькою», — подумав і погнав назад до альтанки.
— Ось, — сказав, щоб не мовчати і не думати дурниць.
Ярема Сильвестрович узяв ляльку і притулив до грудей.
— Ти знаєш, хто це? — запитав.
Лизун мовчав. Лавник теж. Збагнувши, що суддя чекає відповіді, Семен увічливо мовив:
— Ви маєте на увазі, що це? — і сам відповів: — Лялька.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Привид безрукого ката» автора Процайло Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „18“ на сторінці 2. Приємного читання.