Розділ «Довга дорога додому»

– То почнемо? – запитав Яким Марко. – Боюся, що бур’яни косити не будемо – поламаємо коси, а з травою справимось.

– Ну, а я буду здійснювати загальне керівництво, – зробив себе начальником Дмитро.

І закипіла робота. Вже ближче під вечір хата стала більш-менш доглянутою. Анастасія вимила загальну кімнату, позбирала густу павутину, прочистила вікна, які, на диво, виявилися цілі. Чоловіки, змінюючись, покосили подвір’я, від чого воно прийняло звичний до війни вигляд, тільки не було незмінного собаки у кутку і не ходили кури.

Анастасія принесла з дому перину, подушку, простелила на ліжку сіно і накрила його тканиною.

Дмитро щось шепнув сестрі, і невдовзі на столі з’явилися хліб, варена картопля і масло. Сам Панько збігав додому і повернувся з пляшкою горілки «Бачевський» і склянками.

– Зі щасливим поверненням! – сказав він.

Теодор запросив усіх за стіл, але Анастасія забідкалася, що пора порати вдома.

– Почекай, Настуню! – зупинив її Теодор.

Він, повозившись у сумці, вийняв банку з м’ясом і плитку шоколаду.

– Бери, – сказав Теодор.

Анастасія дивилася на продукти, як на щось дивовижне, ніколи не бачене.

– Бери-бери, – заохочував Засмужний. – Своїм віз, але нехай вам буде. Дітям ось даси.

– А ти як?

– А я ще маю, – заспокоїв.

Як великий скарб, жінка взяла продукти і з дітьми пішла додому.

Чоловіки залишилися самі. Теодор на правах господаря показав Дмитрові наливати, а сам дістав з сумки ще одну банку з м’ясом.

– А от шоколаду більше немає, – попередив. – А якби і був, то все одно дітям дістався б.

Після першої чарки розмова пожвавішала. Згадали тих, хто зараз воює, і тих, кого вже більше немає. Чоловіків, звісно, цікавили останні новини. Їм здавалося, що Теодор обов’язково знає відповіді на всі їхні запитання.

– Коли війна закінчиться? – спитав Марко.

– А ти гадаєш, що я знаю, – охолодив його запал Теодор.