Розділ «Довга дорога додому»

Відповіді він не почув. Натомість отець ще більше похмурнів, а їмость схлипнула. Теодор зрозумів, що запитав щось недоречне.

– Пробачте, я щось не те сказав?

– Немає наших голубок, – заплакала Юліана. – Вивезли їх разом з усіма.

– Дітей? Самих?

Теодор не міг повірити, що таке можливе. Він майже змирився з тим, що його родину вивезли, але щоб самих дітей без батьків – це було нечувано.

– Може, вони разом з усіма? – висловив він сподівання. – Всі ж знають і самі знаєте, отче, що на чужині свої тримаються разом.

– От і я так кажу, – оживився Лев Саламон. – А Іванці уже вісімнадцять років, за молодшими обов’язково наглядить.

Життя поволі налагоджувалося. Теодор наступної неділі вже піднявся на хори, і прихожани знову почули його голос. А якось у червні в неділю після Всіх Святих по закінченню відправи отець Саламон вийшов з царських воріт і урочисто сказав:

– Дорогі во Христі браття і сестри! Спішу поділитися з вами спільною радістю. Господь почув наші молитви, що ми складали їх за наших рідних. Сьогодні зранку мені повідомили, що вивезені в Росію односельці повертаються.

Ця звістка викликала великий шум у церкві: надто вже багатьох присутніх вона стосувалася. А священик не став заспокоювати людей, даючи їм можливість виговоритися.

Шум якось сам собою стих і знову задзвеніла тиша. Саламон вів далі:

– Мені повідомили, що їх усіх збирають у місті Луцьку. І будуть вони там через тиждень.

Знову шум, але отець підняв руку і люди замовкли.

– Я гадаю, нам потрібно зібратися разом, щоб зустріти наших страждальців. Думаю, що буде правильним, коли ми відправимося за своїми рідними разом.

Гул схвалення пронісся церквою.

– Завтра зранку всі, хто має намір поїхати, зберуться з возами біля церкви. З собою візьміть їжі на тиждень.

Невдовзі церква опустіла; усі поспішили додому, щоб поділитися цієї звісткою зі своїми. Теодор почав було міркувати, у кого дістати підводу з кіньми, аж тут йому прийшов на допомогу Лев Саламон.

– Теодоре, – почав він. – У мене до тебе велике прохання. Я знаю, що тобі не терпиться відправитися за своїми.

– Так, отче, але…

– Але ти не маєш коней.