Розділ «28 липня»

Десь там за горами, на березі такого далекого звідси моря сталася трагедія. Багатостраждальну династію знову настигла біда. Царствені особи гинули від куль і ножів впродовж усього часу існування цих династій, і не завжди ці події приводили до кривавих змін. І тепер ця подія здавалася галицьким селянам такою далекою від їхнього звичного життя, що спочатку не відклала ніякого сліду у їхніх думках.

Селяни були більше занепокоєні своїми повсякденними турботами, аніж якимись далекими подіями. Чомусь майже всі були впевнені, що це аж ніяк не вплине на їхнє життя.

Зовсім інакше думав Іван Засмужний.

– Буде війна, – впевнено говорив він.

– Та хіба це вперше? – засумнівався Михайло Березовець. – Пам’ятаєте, минулого року усіх нас призвали в армію. Воювати з болгарами. І що? Не встигли надіти форму, як прийшов наказ розходитися. І цього разу так буде.

– Не буде, – заперечив Іван. – Німці не простять сербам вбивства наслідника.

Хоч не всі згодилися з Іваном, подальші події підтвердили його слова. Не завжди вчасно, не завжди достовірно, але відомості все ж доходили до селян. Спочатку здавалося, що все минеться. Можливо, десь там, у цісарських палатах, щось і вирішувалося, тут же панував спокій.

Якось після Петра Іван ввалився у хату Теодора, чим злякав малого Михайлика, що саме бавився з Юрком. Хресний дуже прив’язався до хлопчика і, на думку Теодора, балував його.

– Ти чого такий напуджений? – запитав Юрко. – Сталося щось?

Лише тепер він помітив у руці Івана газету.

– Війна?

– Де Дорко?

– У Малому. Палазя вирішила випрати з нас. То він зараз має прийти. То що все-таки сталося?

Замість відповіді Іван розвернувся і вийшов. Розуміючи, що сталося щось неординарне, Юрко підхопив на руки племінника.

– А ну побігли за дядьком Іваном, – мовив він малому. – А то не скаже нам нічого.

На знак згоди Михайлик задоволено крякнув.

– От і я так кажу.

Юрко Засмужний вважав себе вже дорослим. У травні він разом з однолітками пройшов медичну комісію і визнаний годним до служби. Через три роки він надіне військову форму! Шкода, що не служитиме в кавалерії, як Теодор, все ж німецької не знає, але й не сидітиме вдома, як інші. А якщо все буде так, як каже Іван, то, можливо, і цьогоріч зможе повоювати.

На подвір’ї старші брати стояли один перед одним і жваво говорили. Правда, говорив один лише Іван, при цьому розмахуючи газетою, а Теодор щоразу більше похмурнів.