TextBook Серце Теодора закалатало. Невже це він, його син? Він відчув, як радісна хвиля піднімається у нього всередині і вимагає виходу. Не тямлячи себе від щастя, Теодор скрикнув:
– Михайлику!
Тієї самої миті хлоп’я опинилося у нього на руках. Теодор притулив малого до себе. Він же торкнувся рукою до його зарослої щоки і непевно сказав:
– Та-то!
І Теодор заплакав. Довгих чотири роки його так ніхто не називав.
– А де мама? – запитав він.
– Мама там! – Михайлик показав рукою кудись всередину майдану. – І дядько Юрко там. І дядько Іван.
– Іван тут? – запитав Теодор Маланку.
– Тут-тут! – заспокоїла вона. – Вже півроку, як з’явився.
На таке щастя Теодор і не сподівався. Він залишив Брунця з Маланкою і з сином на руках рушив у натовп, як позаду почув розпачливе:
– Дорку!
Озирнувся. До нього бігла його Палазя, простоволоса, з хусткою у руці. Чи повідомили їй про прибуття каменюхів, чи зустріла когось з них, але ось вона біжить до нього. Підбігла – і осипала поцілунками й обіймами.
Палазя увесь час лише повторювала єдине слово, яке сподівалася вимовити усі ці роки:
– Живий!
Спекотний падолист
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Настане день, закінчиться війна...» автора Лущик П.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Довга дорога додому“ на сторінці 12. Приємного читання.