Розділ «Пересильна тюрма»

Тюрма НКВС на вулиці Полтв’яній була не гірша і не краща від інших подібних споруд не лише у Львові, але і в цілому Союзі. У тісних камерах, розрахованих на трьох-чотирьох ув’язнених, тулилися у страшній тісняві до двадцяти чоловік різношерстої публіки, хоча тут також панувало деяке розділення «за інтересами». «Контрреволюціонери», «економічні диверсанти», «бандерівці» мали свої окремі камери, навіть декілька. Михайло Засмужний потрапив у камеру, де сиділи, чекаючи своєї долі, колишні військові Червоної армії, в основному вихідці з цих місць. Правда, слово «потрапив» не до кінця відображає той спосіб, за допомогою якого у камері появився новий в’язень. Його просто заштовхнули туди, для вірності надавши прискорення за допомогою копняка.

Видно, такий прийом був звичний для мешканців камери, тому не послідувало ніякої реакції з їхнього боку, і тільки коли за спиною Михайла гримнув засов, від групи відділився зарослий чоловік у вицвілій гімнастерці без ременя і погонів.

Михайло привітався.

– І тобі не хворіти, – відповів невідомий. – Ласкаво просимо до компанії «дезертирів» і «поліцаїв»! То ти хто?

Засмужний знизав плечима.

– Та, мабуть, «дезертир», – непевно сказав він.

– Сам звідки? – поцікавився, як виявилося пізніше, староста камери.

– З Магерова.

Староста похитав головою.

– Ні, немає тут твоїх земляків. Давно з волі?

– Та як сказати! Місяць.

В’язні оживилися.

– І що нового на волі?

– Перемога, – просто сказав Засмужний.

– Знаємо, – відповів співрозмовник. – На честь цієї події вчора нас забули нагодувати.

– Так, – згодився Михайло. – Весело тут у вас.

– О, ти ще навіть не знаєш, як тут у нас весело! Що ж, запрошуємо до нашої компанії!

– А де мені сідати? – поцікавився новоприбулий.

– За правилами: біля параші. Але не переживай: через день-другий ти звільниш своє місце. Тут тюрма пересильна, довго ніхто не затримується.