Розділ без назви (25)

Тепер Місько мав сказати Стодолі, що Буревій буде в новій криївці на хуторі Подорожчина увечері такого-то дня. Нехай Стодоля дає вишняк і кайдани, які Місько надійно заховає на подвір’ї Рогальського, в оборогу чи ще десь. Відтак вони зустрінуться затемна на умовленому місці, і там Місько скаже Стодолі, чи вже Буревій спить у заліззі, чи треба ще почекати.

Та якщо все складеться найкращим чином, до того не дійде. У цей час у кущах біля господарства Рогальського лежатимемо ми вдвох із Сірком і будемо пантрувати, коли Місько вийде назустріч Стодолі. Він скаже йому щось приємне, мовляв, Буревій уже в кайданах, а підійшовши ближче, вистрілить у юду з пістолета. Відтак Місько відбіжить убік, ми з Сірком врепіжимо з автоматів по сторожах, які прийдуть хвостом за Стодолею.

Ще троє бойовиків страхуватимуть нас по два боки. Один чатуватиме ліворуч від господарства Рогальського на той випадок, якщо Стодоля відразу не впаде і кинеться тікати до ближніх хат хутора; двоє заляжуть з кулеметом праворуч і переймуть втікача, якщо той побіжить у поле.

Так чи так, а стріляти першими випадало нам із Сірком. Після Міська, звичайно. До того ж Броз ­доручив нам одну неприємну штуку — відрізати голову зрадника і принести її на впізнання до Броза. Обезголовлений труп, якщо вдасться, десь заховати, щоб його ніхто не знайшов.

На цьому завданні Броз наголосив у присутності Змія, і я побачив, як засвітилися його риб’ячі очі. Так, мабуть, блищали очі кита, коли він, нарешті, виригнув зі свого черева розкаяного Йону.

Ми ще раз устійнили план атентату, і віднині я мав тримати зв’язок із Сулимою — вчасно повідомити йому число та годину зустрічі Міська зі Стодолею на хуторі Подорожчина.

Коли вже розходилися, Броз відвів мене вбік. Ворухнулася думка, що зараз він запитає, чого я заглядав у чужі вікна на хуторі Дворище. Але Броз сказав:

— Нам катастрофічно бракує слідчих. Лише по справі Стодолі треба допитати кільканадцять людей.

— Свідків?

Він усміхнувся своєю дівочою родимкою.

— Слідство покаже, хто свідок, а хто підсудний.

— І що?

— Ніхто тебе не примусить робити те, чого ти не хочеш. Цінний людський матеріал нам потрібен на всіх ділянках. Але це прохання не лише моє, а й провідника Буревія.

Цінний людський матеріал. Так казали в Організації без найменшого скепсису чи погорди. Це була похвала. Десь насподі свідомості скинувся здогад, кого я муситиму допитати. Але я його відігнав, той здогад. І сказав Брозові, що спершу завершимо атентат, а далі воно покаже.

— Гляди лишень, — застеріг він. — Абись не схибив.

— То треба побажати Міськові.

— І тобі теж, — сказав Броз.