Розділ «ПРОЩАЙ, УКРАЇНО! ЗДРАСТВУЙ, СЛОВАЧЧИНО!»

— Що загубили, сотенний? — питаю.

— Моя карта Чехословаччинн, яку дав мені словак, не знаю, де поділася. Чи, часом, вона не опинилася у вашій торбі?

Я сам не був певний, тому розгортаю свою торбу, перевертаю своє знаряддя, знаходжу.

— А я вже був злий на себе, думав, що згубив, — відізвався сотенний. — Ну то сідайте і простудіюємо карту, бачу, що ви не спали, бо як я пробудився, то вас не бачив. Чи, часом, чогось не сталося?

— Ні, —відповідаю.

Ми посідали і студіюємо карту терену. Аж тут стійковий приводить чотирьох словаків, які кажуть, що вийшли збирати гриби.

— Ви не боялися йти в ліс? — питає Громенко.

Один з них каже, що вони прийшли не збирати гриби, а пішли в ліс з надією стріти тих бандерівців, про яких багато пишуть в газетах.

— Ми ще тамтого року чули про вас, але не мали змоги з вами говорити.

Словаки просиділи з нами досить довгий час, цікавилися нашою боротьбою і дивувалися, що ми так довго втрималися в боротьбі проти більшовиків. Як відходили, казали, щоб ми тут чекали, а вони під вечір знову прийдуть. Дуже ввічливі були словаки. Побачимо, чи прийдуть, як обіцяли.

Почало темніти. Стійка повідомляє, що затримали чотирьох цивілів.

— Пропустіть їх, мабуть, це ті, що були рано у нас. Словаки підходять до нас і кажуть:

— Ви нам, напевно, не вірили? Ми вас добре розуміємо. Ми вам принесли харчі, бо знаємо, що у вас немає запасу.

Вони поклали перед нами великі клунки.

— Спаси, Бог! — подякував сотенний. — Бачимо, що ми, слов'яни, між собою розуміємось.

Вони нас поінформували, куди нам найкраще йти, щоб обминути чеські станиці.

Вояки підкріпилися, набрали на силах. Машеруємо далі. Ніч погідна і дуже гаряча. Перед нами знову та сама історія: дряпаємося на гори, а відтак бічними стежками туди, де нас найменше чехи можуть сподіватися. Марш цей досить тяжкий.

Вже минуло кілька тижнів від початку нашого рейду по словацькій території. Час минав скоро. Гори ставали все більш прикрими. Тому що ми посувалися чимраз далі на захід, чехи блокували села, переходові пункти. Кожної хвилі можна було натрапити на їхні застави.

Почало заноситись на день. Нараз опинилися ми над селом Сітниця. До нього біля одного кілометру. Заходимо в густий ліс і тут розтаборюємося. Ще добре не виставили забезпечень, як стійковий повідомляє, що затримав двох словаків. Сотенний каже привести їх до нього. Були то цивілі зі села Сітниці.

— Добрий день! — селяни привітались.