Розділ «ПРОЩАЙ, УКРАЇНО! ЗДРАСТВУЙ, СЛОВАЧЧИНО!»

Сотенний призначає Чумака, щоб він зі своїм роєм пішов з тими людьми.

За кілька годин рій повертає з наладованими палатками, в яких є харчі. Чумак зголосив свій прихід і сказав:

— Буде гостина, друже командир.

Потім він звернувся до мене, щоб я передав усі харчі сотенному інтендантові, а той щоб розподілив їх поміж роями, а також наказав роям розпалити вогні і спекти м'ясо.

Жваві кухарі скоро взялися до своєї роботи. Між тим, сотенний покликав чотових на нараду, щоб устійнити план переходу ріки. Він ніколи важливі справи не вирішував сам, радився зі сотенним почотом або скликав чотових. Сотенний виклав свої плани. Він вважав, що як ріка не буде глибока, то переходити треба вбрід, а як глибока, то нам треба за всяку ціну знайти човни до переправи, але він думав, що біля ріки вони знайдуться.

План переходу ріки устійнено. Чота Лагідного висилає малу групу на перевірку того місця, де мала бути переправа.

Між тим, кухарі приготували обід — і вояки смачно поїдають м'ясо і хліб. По гостині машеруємо далі, щоб за ночі переправитися через ріку. По кільканадцяти кілометрах доходимо до ріки Теплі. Ріка неширока, але питання: яка заглибока. Лагідний з чотою, яка була найкращою пробойовою чотою, машерує перший. Відтак висилає ройового Лозу перевіритн, яка заглибока ріка. Лоза скоро метнувся з роєм, повертає і голосить, що є можливість перейти вбрід.

Чота Лагідного переправляється першою і по другій стороні займає оборонні становища. 3 нею іде командир Громенко. Я зі зв'язковим Криком і з чотою Бартля скоро подаємось вбрід і по другій стороні також займаємо становище. Останньою переправлялася чота Залізняка.

— Слава Богу, що щасливо переправилися, — відізвався сотенний, — тепер перевірте сотню, чи все в порядку, і будемо рушати в дорогу.

До лісу було якихось два кілометри. Машеруємо скорим темпом, щоби ще за дня перейти до лісу. Через хвилину по зв'язку подають, що відлучився стрілєць Козак. Сотенний наказує затриматися і вислати в бік, де була переправа, кілька стрільців, щоб віднайти Козака, може, він заблукав. Та дарма, зв'язкові повертають і голосять, що не натрапили на слід.

В тому лісі не могли ми затриматися, бо як Козак попаде чехам у руки, то може сказати, в котру сторону сотня пішла, хоч він багато про рейд не знав.

Від ріки відмашерували понад десять кілометрів і в густому лісі вирішили закватирувати. День був погідний і дуже гарячий. На відпочинку ставало перед нами питання: чи Козак мимоволі згубився, чи здезертирував? Але ж на це не було причини.

На відпочинку захворів ройовий Рубач. Сотенний санітар сказав, що Рубач вже кілька днів скаржився на шлунок. В сотні лікарів ми вже не мали, бо обидва впали, і лише санітар Зірка опікувався хворими.

Рубач сам собою був скромний, вишколений у дивізії "Галичина", здисциплінований і бравий к-р рою. Він своєчасно міг очолити чоту. Сотенний наказує санітарові заопікуватися Рубачем.

Смеркало, і нам треба було рушати в дорогу. Л іс був дуже густий і утруднював марш. Біля півночі ми збилися з нашого напрямку. Дивимося на компас і бачимо, що машеруємо в противну сторону. Підходимо під високу гору, затримуємося.

Обійти її треба — але дуже довго і далеко, і ми вирішуємо дряпатися на вершок гори. Машеруємо стрілецьким рядком, а гора все заноситься вище і вище. Ми, як на експедиції, дряпаємося на неї. Врешті опинилися на вершку гори, тут нам потрібен був короткий відпочинок. Дивимось на карту — гора 2000 метрів висотою. По короткому відпочинку сходимо вниз, на другу сторону гори.

По часі бачимо — в селі мерехтять світла. Підходимо ближче, щоб краще зорієнтуватися. Зійшли майже в долину. До села Жегни було якихось два кілометри. Терен тут вигідний, і ми вирішуємо затриматися на денний відпочинок, бо машерувати небезпечно.

Сонце піднеслося вже високо, заносилось на гарний день, повівав теплий вітер, вся природа збудилась з нічного сну. Ранній спів пташини зливався зі шумом ялиць і виводив одну гармонійну симфонію. Сподіваємося, що, може, якийсь цивіль зайде до лісу, і ми зможемо дещо від нього довідатися.

Хлопці відпочивають. Ми зі сотенним також поклалися на палатки і заснули. Пробудився — бачу, що сотенний витрусив з кишень порох від тютюну, скрутив цигарку, запалив, випускає з вуст клубки диму і, як дитина, милується тими клубками, як вони виходять і вгорі розходяться. Я дивився на нього і раптом засміявся.

— Ви, бунчужний, дивитеся на мене, як на дітлаха. Але бачите, той клубок диму нагадує життя людини: от людина живе, а відтак зникає з цього світу так, як той клубок диму. Лише життя має багато турбот, які собою нічого важливого не являють. От я і думаю, що зараз чоловік живе, а за недовгий час, годину чи хвилину життя закінчується. Але знаєте, що живий про живе думає.