Розділ «ПРОЩАЙ, УКРАЇНО! ЗДРАСТВУЙ, СЛОВАЧЧИНО!»

Після полудня стійковий повідомляє, що затримав двох жінок, які казали, що прийшли збирати гриби. Сотенний наказав їх привести до нього. Словачки, досить гарно вбрані, спокійно приступають до нас. Сотенний питає, як вони називаються, з якого вони села і чого вони прийшли до лісу. Жінка середнього віку засміялася і відповіла:

— Ми казали вашому четникові, що прийшли збирати гриби. В селі говорять, що десь тут в лісах знаходяться бандерівці, і ми вибралися в ліс, щоб їх побачити.

— Чи ви не боялися йти, адже чеська влада заборонила виходити в ліс, кажучи, що бандерівці — бандити і мордують людей?

Жінка усміхнулася і відповіла:

— Ми ваших четників гостили в себе тамтого року. Вони були дуже гарні та інтелігентні. Всі словаки говорять про вас дуже гарно і кажуть, що вже тисячі українських партизанів перейшли на нашу територію.

Молодша жінка говорила менше, а більше споглядала кругом на повстанців. В кінці розмови жінки запитали, чи ми не голодні, а то вони підуть до дєдіни і принесуть нам харчів. Сотенний відповів на те:

— Якщо ваша ласка.

Опісля ми довідалися, що то були мати і донька.

— Ви тут на нас чекайте, а ми скоро повернемось. Жінки пішли. Нам вірилося в щирість тих жінок, але все ж у бік села, куди вони попрямували, вислали ми стежу.

Чекаємо біля двох годин і дискутуємо на цю тему. Дехто вірив, що вони говорили правду, а інші мали сумнів.

Через деякий час стійковий завважив, що дві жінки ідуть в напрямі, де кватирує сотня, підпускає їх ближче. Вони кажуть, що були тут рано, а тепер несуть харчі для партизанів. Стійковий приводить їх і передає сотенному. Громенко, сам вродливий мужчина, встав і підійшов до жінок, наказав їм поставити клунки на землю і з усмішкою чемно подякував. Старша жінка відповіла:

— Споживайте щасливо! Якщо будете тут завтра, то ми вам ще принесемо дечого.

Сотенний ще раз подякував за добродушність, приступив до них і обох жінок поцілував. Сказав, що ми не знаємо, чи будемо тут завтра. Жінки розгорнули клунки, передали харчі, попрощалися і відійшли. Для нас була то велика несподіванка — як то чужі люди нас гостинно приймають.

По розподілі продуктів, які нам принесли словачки, бачимо, що харчів маємо в запасі на кілька днів. Тож можемо зробити добрий шмат дороги і не вступати у села по харчі.

Наша мандрівка була різноманітною, щодень по кількадесят кілометрів посувались ми на захід. Над ранком опинилися над селом Турчівці. Тут затрималися на денний відпочинок. Розтаборюємось. Сонце підійшло високо і ласкаво огрівало Божу природу. Вояки почувалися дуже бадьоро. Дехто відпочивав, деякі сиділи групою і жартівливо збували час, ніхто і не думав, що нас може стрінути завтра.

Під вечір сотенний каже до мене:

— Друже бунчужний, я задумав, якщо в селі спокій, зайти туди цілою сотнею. Я маю на увазі пропаганду.

Кажу йому, що то не зла думка, може, в тому селі ще не бачили українських партизанів. Сотенний покликає чотових і каже, що він запланував піти сотнею до села. Чотові дуже радо на цю пропозицію погодилися. Висилаємо до села розвідку. Сотенний дає чотовим накази, як вояки мають себе поводити:

— Нам треба виробити собі добре ім'я у словаків, а як буде можливість, то купити харчів.

Розвідка повертає і голосить, що в селі спокійно. Машеруємо до села. Чота Лагідного і чота Бартля мають йти в село, а чота Залізняка має забезпечити село з обох сторін. Сотенний почот пішов з чотою Лагідного.