Розділ «ПРОЩАЙ, УКРАЇНО! ЗДРАСТВУЙ, СЛОВАЧЧИНО!»

— Наш син нам говорив, що був в лісі і там стрінув бандерівців.

— Маєте мудрого сина, — сказав Громенко.

— Дякую, — відповів словак. — Ми вам принесли харчів, бо ви, напевно, голодні.

— Спасибі, — відізвався сотєнний, — та нема де правди діти, голодні. Чи в селі, крім вас, ще хто знає, що ми тут?

— Ні, — відповів словак, — наш син казав, щоб нікому не розповідати.

В розмові довідуємось, що чоловік той поляк, а його жінка — словачка. Вони просили зайти до дєдіни, бо в них четників немає. Сотенний подякував за запрошення, але сказав, що ми не можемо, бо перед нами ще далека дорога.

— Оставайтеся з Богом, — сказала жінка, — будьте обережні.

Хлопець нас поінформував, куди нам найкраще йти.

Рушаємо в дорогу, харчів у запасі маємо досить. Цієї ночі маємо перейти ріку Теплю і шосу. Машеруємо за вказівками хлопця. Над ранком опинилися ми біля малого присілка, де було лише кілька хат.

Затримуємося тут, щоб бути певними, що десь поблизу немає чеських четників. Висилаємо розвідку. Вона скоро повертає, і ми довідуємося, що четників немає.

Словаки казали, що в Словаччині знають, що УПА перейшла польсько-чеський кордон і прямує на захід.

Вирішуємо тут затриматися на денний постій. Я справджую всі відповідні забезпечення і повертаю до почоту. Тут застаю Громенка, який сидить на палатці, розгорнувши карту терену, і щось собі під ніс муркоче. Підходжу до нього і кажу:

— Сотенний, ви вже починаєте самі до себе говорити. Сотенний підніс голову і засміявся:

— Та ви ж знаєте, що всі диваки до себе говорять. Сідаю біля нього, і ми студіюємо карту.

Немає дня, щоб ми не мали якихось пригод. Словаки не тільки знали, що УПА є на їхній території, але були цікаві і прагнули, щоб з ними стрінутися. Де б ми не затрималися, то завжди до нас приходили гості.

В часі нашої розмови стійковий приводить двох словаків. Вони були з того присілка. Словаки приступили до нас, привіталися ввічливо, а сотенний питає, чого вони так рано прийшли до лісу. Один з них засміявся і сказав, що привела їх цікавість. В часі нашої розмови вони дуже гарно висловлювалися про наші рейдуючі відділи в 1946 році.

— Ваше військо є джентльмени. Вони нам багато розповідали про більшовиків і комунізм, і ми тепер маємо змогу переконатися.

Дивувалися, що вже три роки можемо встояти проти більшовиків.

Сотенний відповів, що духу в людині і в народі ніяка сила не може знищити. Словаки похитували головами. Опісля один із них сказав:

— Ви, напевно, "голодні", тож заходіть до нас, ми вам заріжемо кілька овець, дамо хліба і сала, щоб ви мали на дорогу. Ми знаємо, що чехи за вами слідкують і загороджують дороги, тож будьте обережні.