Розділ «ПРОЩАЙ, УКРАЇНО! ЗДРАСТВУЙ, СЛОВАЧЧИНО!»

Нескорена армія (Із щоденника хорунжого УПА)

Словаки говорили, що добре ознайомлені з нашою боротьбою, бо тамтого року була у них сотня УПА. Між нами і словаками зав'язалася дружня розмова. Вони дали нам добрі інформації, де кватирують четники, і куди нам найкраще йти, щоб обминути чеські застави. Тих селян затримали ми майже до підвечора. Вони просили нас зайти до села на гостину. Сотенний питає мене, яка моя думка на запрошення, бо щось він відчув, що ті словаки були чесні. Я сказав до сотенного, що можемо спробувати. Вишлемо до села розвідку. Якщо розвідка поверне, тоді зорієнтуємося.

Тим часом командири чот приготували сотню до відмаршу. Наперед в село йде розвідка, а за нею поволі підходить сотня. Під селом сотня затрималась, а по часі повертає розвідка і повідомляє, що вони зайшли до крайньої хати, і словаки просили їх заходити.

Сотня вмашерувала в село. Вояки розійшлись по хатах. Ми зі сотенним також заходимо до однієї з хат. По вигляду хати думаємо, що то родина інтелігентна. Словаки нас ввічливо приймають. Між тим, вив'язалась приятельська розмова. Господар хати питає, чому УПА так часто заходить на їхні землі. Я відповідаю, що ми хочемо їх ознайомити із станом справ в Україні.

— Три роки воюєте і не складаєте зброї? Чому ваш провід не укладе договору із західними державами, щоб вам допомагали?

Я відповів, що захід поки-що не цікавиться нашою боротьбою, бо ще вірить у більшовицьку дружбу. Ми, українці, добре знаємо більшовиків, бо прожили під їхнім терором близько тридцяти років.

— А куди ви йдете? — запитав цікавий словак.

— Всюди, — відповів я, — в Чехію, Угорщину, Румунію, Югославію, туди, де народ поневолений більшовиками.

Громенко говорив з іншим словаком, і в розмові запитав одного з них, чи у них немає карти Чехії. Словак скоро метнувся по хаті і за кілька хвилин приносить карту Словаччини і Чехії. Громенко йому красно подякував. Дивимося на годинник — біля дванадцятої. Сотенний наказує сотні до відмаршу. Ми дякуємо словакам за їхню приємну гостину і відходимо. Словаки прощалися:

— Ідіть з Богом!

Рушаємо в дорогу. Вже немає багато часу, але ще кілька кілометрів зробимо. Вояки задоволені, що нас словаки так по-братерськи приймали. Вимашерували біля десяти кілометрів. Виходимо на високу гору і там вирішуємо стати на денний відпочинок.

Розтаборюємося. Сонце підійшло високо і чимраз більше припікає. В нас була велика спрага, а щоб дістати води, треба було сходити в долину і пошукати потока. Всі ми поклались на відпочинок. Сотенний заснув скоро, мені чомусь спання не бралось. Я встав і переходжу по табору, де відпочивають втомлені повстанці.

В моїй голові снувались думки дитячих літ, відтак моєї молодості, далі — хвилини реальності, як перейшов я з юнацтва в члени Організації Українських Націоналістів. Згадав я мою присягу: "Здобудеш Українську Дєржаву, або загинеш у боротьбі за неї", а відтак зустрічі з іншими членами організації, інструкції і накази. Тоді був я гордий, що доріс до своїх літ, що зможу служити Батьківщині. На хвилину думки застановилися — знову промайнуло в голові: "Ні тортури, ні смерть не приневолять тебе зрадити тайни". Пригадались слова покійного Якова Чорнія. Він казав:

— Іваську, з тебе буде людина.

Покійний був великим патріотом, був суджений на варшавському процесі за звинуваченням у вбивстві міністра Перацького, а потім загинув на полі слави у 1946 році як командир округи.

Цілий час мого ходу не зводив я очей з відпочиваючих повстанців. Який патріотизм в тих молодих хлопців! Може, багато з них не вміє читати і писати, але має глибоке національне почуття. Пригадався мені стрілець Бук. Коли ми зближалися до нього, він видобув зі себе останні слова за Україну. Далі дивлюся на втомлених вояків — може, ще не одному з них прийдеться загинути хоч на чужій землі, але за Україну. Стає мовчазне питання: чому така Божа кара впала на наш народ, що він багато віків стогне у неволі. Але в нас є сильніше, в нас є віра, якої ніяка диявольська сила не може зламати! Чи не є то Боже провидіння, що втілилась в тих молодих юнаків, які заприсягнули в своїй душі: "Здобуду — або загину".

Повертаю до почоту, переходжу біля Лагідного, бачу, що і він не спить. Каже, що намагався заснути, та ніяк не міг, бо в голову насуваються різні думки: який перед нами ще тяжкий шлях, щоби Бог допоміг нам досягти нашої мети.

Лагідний каже:

— Дивлюся на тих виснажених, але бадьорих вояків і думаю: що можемо ми бути горді, що Україна виховала таких героїв, бо інакше в такій затяжній боротьбі ми би не встояли.

— Друже Соколенко, — говорить він далі, — коли подумаю, як був я тяжко поранений, — ти бачив мене. Був я непритомний, за життя не міг думати — бо в такому стані, пораненому в груди, куля прошила мої легені, в нормальні часи і в нормальній лікарні не було надії на життя. Сам не можу збагнути, що було за чудо — сьогодні я здоровий і можу воювати. Чи не є то Божа сила, яка дає нам духа і віру в нашу перемогу?

Підходжу до почоту, бачу, що Громенко без шапки, з розбурханим волоссям щось шукає в мапнику.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нескорена армія (Із щоденника хорунжого УПА)» автора Йовик (Соколенко) Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПРОЩАЙ, УКРАЇНО! ЗДРАСТВУЙ, СЛОВАЧЧИНО!“ на сторінці 9. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи