Розділ «БАНДИТИ»

Одiйшов Онисько вбiк i похилив голову: мовляв, знає сорока, про що стрекоче.

Та тiльки не встиг вiн про це промовити, як усi – на ноги! Що там таке? Та що там таке?

Подивились на Ванька, а вiн нiби сказився. Голiвку в плечi втяг, руками, як вiтряк крилами..

– Та що там таке? – скрикнув нарештi хтось.

– Ку-урява! По вулицi… бiжить! – закричав хлопчик.

Одразу трапилась надзвичайна метушня: хто куди. Той через тин, другий у двiр, а дехто навiть пiд ганок залiз – тiльки ноги видно. Патрiярх нiяк не влучить, куди йому бiгти. На лицi жах. Та зиркнув у цей момент на Ванька. А той присiв, аж за живiт береться та регочеться.

– Кажи ж, сукин сину, що там таке? чого регочешся? – закричав голова.

– То, дядю, – кричить хлопчик, – Мар’янчина дiвка бiжить. Мабуть, до Палажки Христиної.

– Ах ти, байстря незаконне!.. – сказав патрiярх. – Чуєте, хлопцi?

Знову зiйшлися. Не дивляться один на одного – соромно. I кожному хочеться над Ванькою помститись, та не знають, як зробити це. Перший заговорив дiд Кудря. До Петренячого звернувся:

– I коли це ти вилупив такого?

– Це ти про Ванька?

– Авжеж!

Мовчить Петренячий – нiяково i йому. А Микита Гордiйович стоїть бiля дверей i обтрушується., Шкода: нову жилетку уболотив.

– Та ви б його хоч за вухо посмикали, – порадив хтось.

– Звiсно, що слiд, – нерiшуче додав другий.

Голова одкашлявся i сказав «несмiло»:

– Ванько, ану-бо йди сюди!

– Чого, дядю?

– Iди, я тебе за вухо…