Розділ «БАНДИТИ»

Сині етюди

– От ще дурне! Чого ж ти не сказав? – кинув дячок i подивився в гущавину: – Чого ви прийшли, дiду?

– Як це, господи, чого? Вам же, бiдненьким, мабуть, тут нелегко стояти.

– Ну?

– Навшпиньках, кажу. Це хоч би кому. Бiда з вами, хлопцi! Жалько менi вас, та й годi!

Скаржився далi Кудря, що занапрасно його вчора Кажан вилаяв. Довго говорив дiд, а Нечипiр думав: «Проклятi люди, навiть умерти спокiйно не дають».

Дід Кудря зовсiм розiйшовся, навiть долiз до корчiв i розказував:

– Дивлюсь – хлоп’я бiжить до очерету. Я за ним. Мiркую – безпремiнно до них. А як догнав – призналось. Спасибi, небрехлива дитина. Ну, оце й побачив вас.

Ще раз пожалiв, що на корчах стояти прихопиться, i нарештi догадався, що вже час йому й додому поспiшати. За кiлька хвилин дiд i хлопчисько зникли в гущавинi.

День хилився до вечора. Синя хмара хоч i повагом плазувала, але вже майже половину неба охопила. Сонце остiльки до обрiю схилилось, що його вже не видно було за очеретом. Лише золоте промiння проточувалось i лягло на синю воду, що вiдбивала на собi охмаренi рожевi плями. Рипiв деркач. На селi iржали конi.

…«Кiннi», подумав дячок. I хтiлось, щоб були пiшi. Злiсть брала на дiда й на хлопця. Наче з неба скотились. Невже не можна було роздивитись усе як слiд?

Згадав Микиту Гордiйовича. «Яхида! Хоч би їсти принiс». Але зате трiшки заспокоївся за Ониська: мабуть, не викаже. А Кажан ще темнiш, ще похмурнiш робився. I тодi знову стискало серце.

Не хотiлось говорити. Навiть слова виходили з легенiв якiсь чуднi, кострубатi, нiби на шмаття розiрванi.

В очеретi сумнiло. Знову прошумували шпаки й зашарудiв очерет.

Думав про життя. Згадав Килину: «Дурна!»


V


Накрапав дощ i поволi перейшов у мжичку. Синя хмара загубила свiй колiр i сiрим шматтям звисла над землею. Нiде не було просвiту. Iз сходу дмухав свiженький вiтрець i хвилював рiку. Булькотiло в гущавинi.

Йшла дванадцята година ночi.

Кажан i Нечипiр удягненi були легко, i швидко їх сорочки так iзмокли, що прийшлось знiмати й викручувати. Пiзнiш дощ перестав, але не розпогоджувалось, i знову мусiли чекати, коли за комiр поллються струмки холодної води.

Уже виходили на берег, сидiли навiть там. Дивились на село, слухали, як десь пiд повiткою хтось награвав на балабайку – мабуть, iз отряду. Дивились на вогники, що фаркали по вулицi й раптово зникали – запалювали цигарки, мабуть. Прийшла думка перебратись на той берег, хоч i не бачили в цiм нiчого певного, бо на березi зараз за великою могилою починались Золотi Пiвнi, де йшов учора бiй i де безумовно розставлено варту. Але коли пiдiйшли до того мiсця, куди завжди витягував свiй човен рибалка, – човна не було: мабуть, поїхав рибалити. Далi йти не наважились. Знову сидiли на старiм мiсцi. Потiм Кажановi вздрiлося, що хтось скрадається по цiй вулицi, що на луки веде, i потихесеньку полiзли до корчiв, в очерет.

З годину стоять мовчки.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сині етюди » автора Хвильовий Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „БАНДИТИ“ на сторінці 14. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи