Розділ «СЕНТИМЕНТАЛЬНА IСТОРIЯ»

Я побожилась i раптом вiдчула, як мене обхопило пожаром бажання. Тодi сiроока журналiстка здавила менi руку вище лiктя й так сильно, що я мусiла її вiдштовхнути. Вона казала менi, що я красуня, що за моє тiло дадуть двi тисячi карбованцiв, що такi жiнки живуть в Одесi й Москвi, де багато буржуа з капiталом. Я, мовляв, мушу негайно йти з нею – i я найду такий чудовий закуток, який менi й не снився.

Вона менi малювала напрочуд привабливi й цинiчнi картини. Але вона такими божевiльними очима дивилась на мене, що я мусiла її ще раз одштовхнути.

– Ти не поїдеш зi мною? – нарештi в розпуцi скрикнула вона.

– Не поїду!

Я сказала рiшуче. Тодi вона замахнулась i хотiла вдарити мене в обличчя. Але я вчасно схопила її за руку й одвела вдар. Я її так мiцно схопила, що вона мусiла стати на колiна. Я й сама не знала, що я така сильна жiнка. Журналiстка раптом заплакала. Тодi я поцiлувала її в голову (пахло поганенькою пудрою) i посадила її в трамвай. Вона поїхала, а я пiшла додому.

Додому я йшла переулками, не поспiшаючи. Легенька тривога раз у раз примушувала мене здригатись. На площi Повстання я зупинилася бiля шоколадного кiоска й купила плитку мiньйону.

Я прийшла за пiвтори години й сiла за стiл. Пам’ятаю, до мого вiкна пiдiйшла товаришка Уляна й спитала, чи не хочу я посидiти в альтанцi. Менi не хотiлось виходити з кiмнати – i я сказала:

– Чи не холоднувато надворi?

– Що ви? – сказала товаришка.

Я не знала, що їй говорити, й мусiла вийти до альтанки. Ми сiли на стiлець i почали розмовляти. З пiвгодини ми перекидалися якимись незначними фразами, а потiм мiж нами виникла така розмова:

– Ви вiрите в судьбу? – спитала товаришка Уляна.

– Як би сказати вам… очевидно, не вiрю.

– Знаєте, – сказала вона, – теоретично, коли так можна висловитись, я теж не вiрю. Власне, я i не маю права вiрити (вона, очевидно, натякала на приналежнiсть свою до партiї), але от на практицi якось iнакше виходить.

– Чи не думаєте ви, – сказала я, – що iдеалiстичнi теорiї мають рацiю iснувати?

Товаришка Уляна замахала руками.

– Що ви! Як може прийти менi така мисль, – перелякано сказала вона. – Я думаю тiльки, що в свiтi завжди варiюються два свiтогляди. Але коли iдеалiзм має багато недоговоренности, то я думаю, що й матерiалiзм не без слабих бокiв.

– Iншими словами – вас не задовольняє ваша партiя?

Товаришка Уляна знову замахала руками.

– Нiчого подiбного! Менi хочеться внести деякi ясностi в свiй свiтогляд. Я, знаєте, – казала вона далi, – ранiш нiколи не задумувалась над цими питаннями, а тепер вони мене страшенно тривожать.

– Без причини нiчого не буває, – резонерствувала я. – Очевидно, i в вашiй тривозi єсть якась причина.