Розділ «СЕНТИМЕНТАЛЬНА IСТОРIЯ»

– Що саме? – спитала я й здригнула.

Чаргар зам’явся й мовчав. Тодi я впевнено пiдiйшла до електрики й погасила її. Потiм я знову сiла на лiжко.

– Ти, може, маєш на увазi циганку? – спитала я, свiдомо вiдтягуючи рiшучий момент.

Чаргар мовчав i ласкав мої руки. Потiм вiн цiлував менi пальцi.

– Ну, в чому ж справа? – знову спитала я.

– Я говорю… – замнявся вiн i рiшуче додав, – ти говорила, що кохаєш мене?

– Так. Говорила.

Вiн знову промовчав. Потiм плутано почав запевняти, що й вiн покохав мене, що… i т. д.

– Ти теж говорив менi про це! – усмiхнулась я.

Але – почекайте! – то ж були, мовляв, несерйознi розмови! Словом, вiн тiльки тепер вiдчув, як вiн кохає мене. Я згадала недавнiй свiй жарт про весiлля з Куком i спитала, чи не трапилось iз ним того, що з Онєгiном. Коли Татьяна була вiльна, вiн її вiдштовхував. Як вийшла замiж… Ну, ясно: iсторiя повторюється. Тодi Чаргар став божитись, що нiчого подiбного не трапилось, що це мої вигадки.

Я занервувалась. Невже це говорить славетний художник? I тодi ж менi блиснула жахна мисль. Чи не думає вiн i справдi, що я вийшла замiж за Кука? "Так от чому покохав вiн мене!.. Теж алiменти!" Я обережно стала його випитувати.

– Ну, добре, – сказала я. – Припустiм, що ти мене кохаєш, i припустiм, що я обдурила тебе.

– Себто як? – не зрозумiв мене Чаргар.

– А так, – спокiйно сказала я. – Я й не думала виходити замiж. Це просто був жарт.

Вiн ураз одхилився вiд мене й захвилювався: мовляв, навiщо цi жарти? I потiм, хто менi дав право так жартувати з ним? (Вiн так i сказав «хто менi дав право»). Тодi я вмить пiдвелася й засвiтила електрику. Я стала напроти Чаргара й рiзко сказала:

– Що значить – «хто дав менi право?» Вiдкiля цей тон?

Вiн сидiв блiдий i мовчав. Менi знову пришила мисль, що я перебiльшую, що я зовсiм не зрозумiла його (вiн, мовляв, просто не любить жартiв у серйознi хвилини), що я зовсiм даремно турбуюсь: Чаргар i не думав мене ображати. Я пiдiйшла до нього й закинула свою руку на його шию.

– Милий мiй, – сказала я, – не гнiвайся! Я, їй-бо проти волi образила тебе.

Вiн довгим i уважним поглядом подивився менi в очi. В цi хвилини менi буквально забивало дух i бракувало повiтря – так хвилювалась я. За один момент менi в головi пронеслось мiльйон думок. Вони летiли, як блискавицi, наздоганяючи одна одну.

– Добре, я на тебе не гнiваюсь! – сказав художник. – Але все-таки ти менi мусиш сказати: ти вийшла замiж чи нi?