Але цьому мусiв прийти кiнець, i вiн прийшов.
VIII
Отже, iшла весна, прилетiли солов’ї. Я кiлька разiв була в театрi, але частiше я блукала по – городу, як бродячий пес. Легенька тривога нiколи не покидала мене. Як i ранiш, я ходила безтурботною пейзанкою, посвистуючи. В цi днi я з’їла стiльки шоколаду, скiльки не з’їла його за весь свiй вiк.
Уже надходило свято першого травня. Напередоднi я зробила ванну, вимила й надушила своє тiло. Все це так ретельно робила, нiби й справдi збиралась до шлюбної ночi. Я надiла сорочку з рожевими стьожками й лягла спати.
Прокинулась щось о восьмiй годинi, i менi на душi було як нiколи, радiсно й дзвiнко. Стояв добрий весняний ранок. На вулицях уже грали оркестри й носились автомобiлi до загороднього поля. Я хутко одяглась i побiгла до установи. Там ми мусiли зiбратись i вiдтiля йти на iподром. Менi мiсцком дав роль органiзатора, i я перев’язала руку червоною хусткою. В першому коридорi мене зустрiв дiловод. Я поклонилась, вiн менi не вiдповiв. З останньої нашої розмови вiн став уникати мене й завжди сухо звертався до мого столика. Проте поводився вiн зi мною досить чемно. Я це з’ясовую не так його поряднiстю, як тим, що до мене гарно ставився мiсцевий комгурток (я проводила в установi досить-таки велику громадську роботу), Кук страшенно боявся комунiстiв i завжди ходив перед ними на заднiх лапках.
Ми вийшли органiзованими шеренгами на майдан Ляссаля й вiдтiля пiшли на iподром.
Всi вулицi ломилися вiд городян, i я подумала, що свято Першого травня стало вже нашим нацiональним святом, бо навiть буржуазiя святкує його. Я згадала Париж, Францiю, тамтешнє всенародне свято й подумала, що мiж нами й французами є багато спiльного. Цю думку я сказала однiй машинiстцi, що йшла поруч мене. Вона менi нiчого розумного не вiдповiла, бо вона була страшенно нерозвинена. Тодi почула нашу розмову сiроока журналiстка й пiдiйшла до мене.
– Ти гадаєш, що мiж нами й Францiєю можна провести паралелю? – спитала вона.
– Так!
– В якому сенсi? – i вона чомусь зло подивилась на мене.
Я сказала. Я говорила, що велика французька революцiя страшенно нагадує нашу, що… i т. д.
– Ти говориш, як Цiцерон! – iронiчно сказала вона.
– При чому тут Цiцерон? – спитала я.
– А при тому, – раптом занервувалась вона, – що не тобi тикатись iз своїм носом… в полiтику!
– Припустiм, я помиляюсь, – спокiйно сказала я. – Але хiба я не маю права думати?
Сiроока журналiстка мовчки подивилась на мене й пiшла вбiк. В цей момент нашу групу зупинили: ми вже пiдiйшли до iподрому.
Було море квiтiв на величезному майданi, i стояв грохот десятка оркестрiв. На головному плацi пiонери й комсомольцi робили фiзичнi вправи. На кiлькох трибунах оратори виступали з доповiдями. Ревли сирени, метушились автомобiлi. За пiвгодини великi групи почали розбиватись на невеличкi гуртки. потiм уже блукали й одиночки. Тодi передвижнi трупи розкинули передвижнi сцени, i на майданi виросло кiлька мiнiатюрних театрiв.
Я покинула своїх i пiшла блукати. Десь тут я мусiла зустрiти Чаргара, бо я не припускала, щоб вiн не вийшов сюди.
Пам’ятаю, зупинилась бiля ларка N 4. Взяла пляшку квасу й пожадливо випила. Потiм пiшла до екрану малярiв. Там художники за п’ять хвилин малювали карикатури дiячiв революцiї. Там я й зустрiлась iз Чаргаром.
Вiн був веселий i весело стиснув менi руку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сині етюди » автора Хвильовий Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СЕНТИМЕНТАЛЬНА IСТОРIЯ“ на сторінці 21. Приємного читання.