Розділ «СЕНТИМЕНТАЛЬНА IСТОРIЯ»

– Так ви, баришня, так би мовити, уже бiльшовичка? – зареготав неприємним реготом чорнявий.

Зареготали й iншi гостi. I iншi гостi реготали також неприємно. Катруся здивовано подивилась на чорнявого i знову зблiдла.

– Ну, а як ви, баришня, нащот п’ятикутньої зiрки? Не проти неї? Боже мiй, як вона може бути проти? Чи, може, вони все-таки гадають, що вона з тих, що за царя й соцiал-угодовцiв? Так хай тодi вони спитають Михайлика – вiн їм розкаже. Це просто непорозумiння – не довiряти їй. Словом, вона нiколи не була проти п’ятикутньої зiрки.

– Коли ви, баришня, не проти п’ятикутньої зiрки, – неприємно усмiхнувся чорнявий,то ви її мусите носити при собi… Ану-бо, хлопцi, заголiть їй,звернувся вiн до бiлявого, – подивимось!

Тiльки тут Катруся зрозумiла, що вона в лабетах невiдомих ворогiв. Вона кинулась до дверей, але вже було пiзно: на плечах її лежали двi важкi руки. Вона хотiла закричати, але й кричати було пiзно: обличчя їй затулено було величезною долонею. Вона вiдчула тiльки, як щось слизьке черкнуло по її колiну i як кiнцi її блакитного плаття залетiли їй на голову.

– Нi!.. Поки що нема! – зареготав чорнявий, i важкi руки покинули її.

Катруся знову стояла серед страшних химерних людей.

– Чого вам треба вiд мене? – спитала вона i раптом заплакала.

– Я маю бажання бути твоїм нареченим! – сказав чорнявий i, схопивши її в мiцнi обiйми, посадив на свої колiна. Вона ще раз хотiла закричати, але й тепер їй не дали цього зробити. Тодi вона якось враз вiдчула в собi велику порожнечу й мовчки дивилася сухими очима на пiдлогу. Все це трапилось так несподiвано й так дико, нiби це був важкий кошмар, їй навiть прийшло в голову, що це їй сниться i що цього нiколи не було i не буде в її тихому життi.

Але коли гостi почали пити горiлку й коли один iз них повалив її на пiдлогу, вона раптом згадала про свого Михайлика i закричала диким криком. Вона кусала чиїсь важкi руки, билась об пiдлогу, i тiльки тодi стихла, коли загубила свiдомiсть.

– Ну, а тепер чия черга? – спитав чорнявий i сплюнув на блакитне плаття нареченої.

До Катрусi пiдiйшов бiлявий з важкими руками i смачно облизався…А за якiсь пiвгодини в кiмнату зайшов стрункий хлопець i одрапортував:

– Батьку отамане! Варту всюди розставлено i можна бути спокiйним!

Вiн ще щось почав був говорити, але, зиркнувши на пiдлогу, де лежала в блакитному розiрваному платтi Катруся, раптом змовк i подивився на отамана очима божевiльного.

Це був Михайлик, Катрусин наречений, – той, що не тiльки проти царя, але й проти соцiал-угодовцiв.

Ранком, коли ще в небi стояв блiдий осiннiй мiсяць i темно-голубе небо тiльки-но займалось добрим, здоровим свiтанком, махнiвський загiн поспiшав на захiд, до Румунiї.