Розділ «СЕНТИМЕНТАЛЬНА IСТОРIЯ»

– Ви, здається, хотiли менi щось сказати?

– Так, я вам хотiв щось сказати, – ледве чутно промовив Кук.

– От скажiть менi, чому ви на мене розгнiвались?

– Коли це я на вас розгнiвалась? – здивовано спитала я.

– Тодi ж ото, як з «мiсця в кар’єр». Ви, може, подумали, що я вас хочу по компрометувати (вiн так i сказав «покомпреметувати»)? Так це зовсiм напрасно: Боже спаси, – i в думках не було!

– В чому справа? – занервувалась я.

– Ви, може, подумали, – сказав Кук, – що я насмiшки строю над вами (вiн так i сказав «насмiшки строю»): мовляв, не беруть її – от i не виходить замiж!

Я зареготала. I справдi: як було не реготати? Ця мавпа не тiльки була високого розумiння про себе, бiльше того: вiн хотiв якось там спiвчувати менi!

– А може, ви мене вiзьмете за дружину? – iронiчно запитала я. Дiловод зам’явся: виходить, i ця мавпа не хотiла брати мене. Власне, цей уже не хотiв мене брати за дружину.

– Не турбуйтеся, товаришу Кук, – сказала я. – То просто жарт, я не думаю виходити замiж.

Дiловод одразу ж пояснiв. Тодi я сказала Куковi, що я хочу просто бути його любовницею, я хочу вiддатись йому, бо менi скучно жити. Я хочу, щоб вiн заходив до мене на квартиру, i ми вдвох будемо вбивати час. Я, мовляв, завжди була проти мiщанської сiм’ї з геранню на етажерцi. Навiщо, мовляв, це? Можна й так прожити.

Ми виходили в мiсячну полосу. Це було далеко вiд головного виходу, i городяни тут майже не зустрiчались. Зрiдка пройде боковою алеєю парочка й раптом зникне за деревами. На вокзалi кричав традицiйний паровик голосно i протяжне. Падало листя, як тихий дощ.

Я подивилась на Кука: вiн тулився до мене i був блiдий. З рота йому (можливо, це менi здалося) текла слина.

– Так що ви це правду говорите? – сказав вiн тремтячим голосом i змовк.

– Iстинну правду! – сказала я.

Тодi вiн спитав, чи дозволю я йому переночувати в себе. Я спитала для чого – вiн мовчав. Я сказала, що хочу в нього переночувати. Кук зiдхнув: в нього, мовляв, не можна, бо до нього на цi днi приїхала мати. Тодi ж я спитала, що ж робити? Дiловод знову мовчав. Менi прийшла мисль i я кинула:

– А може, зараз пiдемо в кущi?

Вiн здригнув i погодився пiти в кущi. Вiн iще щiльнiше притиснувся до мене й взявся правою рукою за моє лiве грудне яблуко. Я обережно вiдхилила йому руку. Потiм дiловод зупинився.

– От тiльки я думаю, – сказав вiн, – скiльки тепер аборт коштує?

– А вам це для чого? – спитала я.