Розділ «24. Україна на шляху до незалежності і її розвиток за сучасних умов»

24.1. Активізація суспільно-політичного громадського руху

На початку 80-х років XX ст. внаслідок поглиблення загальної (економічної, політичної, соціальної і духовної) кризи навіть урядові кола СРСР почали усвідомлювати необхідність реформування усіх сфер соціально-економічного життя країни. Важливу роль в ініціюванні процесів змін відіграв прихід до влади М. Горбачова, який позиціонував себе як ініціатора ідеологічних і економічних зрушень, названих процесом перебудови.

Процес оновлення суспільства започаткував виступ М. Горбачова на квітневому (1985) Пленумі ЦК КПРС. Це продовжило розпочатий М. Хрущовим процес десталінізації суспільно-політичного життя.

Основними цілями соціально-економічного розвитку країни було проголошено інтенсифікацію економіки, прискорення науково-технічного прогресу, активізацію людського фактора, модернізацію управління та планування, удосконалення структурної та інвестиційної політики, підвищення дисципліни тощо. Спроби реформування економіки засвідчили необхідність радикальних реформ у політичній сфері. Про це йшлося на XXVII з'їзді КПРС, який проголосив курс на побудову "соціалізму з людським обличчям", розвиток "гласності і демократії".

Однак суттєві труднощі створювали консерватизм, інерція старої системи, відсутність продуманої концепції реформування, вузька соціальна база для розгортання реформ. Усе це спричинило поступове згортання перебудови.

З початком перебудови в Україні виникла реальна надія на національне відродження, активізувалося суспільно-політичне життя. Особливо посилила ці процеси катастрофа на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року, яка спричинила забруднення радіоактивними відходами величезної території. На Україну припала майже чверть усіх забруднень. На ліквідацію наслідків аварії було витрачено в 1988-1990 рр. у тодішньому масштабі цін понад 20 млрд крб. Досі остаточно не з'ясовано всі обставини цієї катастрофи, а начальника зміни, який взяв на себе відповідальність за експеримент на зупиненому реакторі, не знайшли ні серед живих, ні серед загиблих.

Активізувалися студентський, профспілковий, робітничий рухи, потужно включилася у процеси демократизації суспільного життя інтелігенція. Одночасно із загальнодемократичними, соціально-економічними вимогами громадськість почала виступати за національне відродження, державну незалежність України. У 1989 р. після тривалої критики у пресі, на мітингах пішов у відставку В. Щербицький. Першим секретарем ЦК КПУ став В. Івашко, який навесні 1990 р. був обраний головою Верховної Ради України. ЦК Компартії України очолив С. Гуренко, а В. Івашко невдовзі переїхав у Москву, зайнявши посаду заступника Генерального секретаря ЦК КПРС. Головою Верховної Ради було обрано Л. Кравчука.

Одним із напрямів демократизації стало реформування діяльності рад народних депутатів. У 1990 р. відбулися вибори, на яких за альтернативним принципом обирали депутатів Верховної Ради, 25 обласних, 469 районних, 434 міських, 120 районних у містах, 820 селищних, 8996 сільських рад. У голосуванні взяло участь 31 375 980 виборців (84,5 % їх загальної кількості). Новообраній Верховній Раді внаслідок протистояння між більшістю депутатів, що належала до КПУ ("група 239"), і організованою в Народну Раду демократичною меншістю не вдавалося прийняти багато важливих законодавчих актів. Однак депутати знаходили спільну мову в питаннях, пов'язаних із державним статусом республіки. Майже одноголосно Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України.

У складному становищі перебувала Компартія України, яка при вирішенні важливих для республіки проблем обстоювала інтереси союзних структур влади, у зв'язку з чим швидко втрачала довіру народу.

Перебудовні процеси покликали до життя численні громадські (неформальні) організації та об'єднання. У вересні 1989 року було утворено суспільно-політичну організацію - Народний рух України за перебудову (НРУ), який виступав за розбудову незалежної України. Осередки його діяли в усіх областях України. У лютому 1989 року в Києві відбулася установча конференція Товариства української мови ім. Т. Шевченка, яке оперативно створило розгалужену систему місцевих організацій, що активно включилися до громадсько-політичного життя. Одним із перших самодіяльних об'єднань інтелігенції був заснований у Києві Український культурологічний клуб (УКК). У Києві, Львові, інших містах створювалися студентські організації (Товариство Лева, Студентське братство, Демократична спілка студентів, Українська студентська спілка та ін.).

У 90-ті роки, отримавши свободу дій, американські організації зайнялися безпосереднім формуванням нової політичної еліти України. Цей вплив відчули на собі політики, які були популярними серед народу і мали перспективи подальшого підвищення свого авторитету.

Новим чинником суспільного життя стали страйки, що розпочалися влітку 1989 р. У зв'язку зі зміною структури капіталовкладень протягом двох десятків років 250 із 400 шахт Донбасу працювали без реконструкції, що й призвело до кризи у вугільній промисловості й закінчилося страйком, який охопив 193 шахти. Влада виступила проти страйку, що ще більше підірвало її авторитет. Відтоді страйки шахтарів через хронічну невиплату зарплати, недостатню увагу уряду до проблем вугільної галузі відбувалися майже щороку. Ситуація ускладнювалася і збільшенням кількості аварій на шахтах. У 1991 р. на шахтах України загинуло 346 осіб, 1992 р. - 459,1993 р. - 381, 1994 р. - 423, 1995 р. - 339, 1996 р. - 342, 1997 р. - 290 осіб. Приблизно стільки гинуло шахтарів і в подальші роки. Особливо катастрофічною за наслідками була аварія на шахті ім. Засядька, якою керує Ю. Звягільський. Через вибух метану в грудні 2007 року загинуло 116 шахтарів. Як свідчить статистика, за кожний мільйон тонн "чорного золота" розплачуються життям чотири-п'ять шахтарів, причини такого становища - слабка технічна оснащеність шахт, порушення норм охорони праці, намагання досягти економічного результату будь-якою ціною.

Бурхливі суспільні процеси, долучення до них все більшої кількості мас, погіршення соціально-економічного становища свідчили, що без звуження сфери дії командно-адміністративної системи, демонтажу тоталітаризму перебудова приречена на провал. У демократичному крилі КПРС і в суспільстві міцніло переконання, що лише за багатопартійності можна створити реальну противагу застарілим державним структурам. Тому в лютому 1990 року Пленум ЦК КПРС погодився вилучити з Конституції СРСР статтю 6, яка закріплювала керівну роль КПРС у радянському суспільстві, а III з'їзд народних депутатів СРСР прийняв відповідне рішення про необхідність багатопартійності. Проте нові партії за Конституцією СРСР не мали права ставити своєю метою зміну конституційного ладу і цілісності держави.

Новостворені партії та організації залежно від ставлення до існуючої суспільно-економічної системи поділялися на праві, центристські та ліві; щодо поглядів на державний устрій України - на самостійницькі (обстоювали ідею цілковитої самостійності України), конфедераційні (виступали за державний суверенітет України і укладення військово-політичного союзу з державами, які виникли після розпаду СРСР), федералістські (пропагували ідею вступу України до "оновленого" СРСР).

Першими почали формуватися націонал-радикальні (праві) партії. У жовтні 1989 року у Львові відбувся установчий з'їзд Української національної партії (УНП), яка мала на меті "відновлення УНР, проголошеної Центральною Радою в січні 1918 р. в її етнографічних кордонах". Ця партія виступала за приватну власність, створення національних Збройних сил. 21-22 квітня 1990 року у Львові на з'їзді Українського християнсько-демократичного фронту було утворено Українську християнсько-демократичну партію (УХДП), метою якої була побудова вільної, самостійної, християнської України. Свою соціальну базу ця партія шукала серед греко-католицького населення західних областей України. Аналогічні позиції підтримувало об'єднання "Державна самостійність України" (ДСУ). До цієї групи належать Українська народно-демократична партія (УНДП), утворена 1990 р. на основі Української народно-демократичної ліги, що діяла із середини 1989 р., УНП, УНДП та деякі інші партії, Спілка незалежної української молоді (націоналістична фракція), Комітет захисту Української католицької церкви (УКЦ), незалежна профспілка "Єдність" - загалом майже 20 політичних формувань національно-радикального напряму, які 1 липня 1990 року утворили Українську міжпартійну асамблею (УМА), метою якої було створення альтернативних державним органам структур: комітетів громадян на місцях і

Національного конгресу як верховного органу влади. Усі ці політичні сили масової підтримки у населення не мали.

Значно більше прихильників здобули центристські партії. Однією з найвпливовіших була Українська республіканська партія (УРП), утворена на основі Української Гельсінської спілки (УГС) у квітні 1990 року. Очолив її колишній політв'язень Л. Лук'яненко. Партія продекларувала своєю метою проголошення Української незалежної соборної держави. Союзний договір, за яким УРСР у 1922 р. увійшла до СРСР, УРП не визнавала чинним, оскільки його підписав незаконний уряд. Комуністичну ідеологію вона вважала антинародною. Керівники УРП мали сильні позиції в керівництві Руху.

Наприкінці березня 1990 року члени керівництва Народного руху України І. Драч, В. Яворівський, Д. Павличко вийшли із КПРС і закликали до створення Демократичної партії України (ДПУ), установчий з'їзд якої відбувся у грудні 1990 року. ДПУ обстоювала ліберальні цінності, виступала за суверенну Українську республіку, приватизацію, в тому числі й землі, перехід до ринкових відносин, створення вільних економічних зон. Головою партії був обраний Ю. Бадзьо, пізніше її очолив В. Яворівський, який у 1999 р. залишив цю посаду.

У червні 1990 року було засновано Українську селянську демократичну партію (УСДП), що репрезентувала передусім фермерство, яке почало утверджуватися в сільському господарстві. УСДП виступила за незалежну самостійну Українську народну державу, ринкові відносини, різноманітні форми власності, в тому числі й приватну. Перехідним етапом до незалежності на початку своєї діяльності УСДП вважала конфедерацію держав, яка мала виникнути замість радянської імперії.