Розділ «24. Україна на шляху до незалежності і її розвиток за сучасних умов»

Історія України

Унаслідок складної політичної боротьби, використання сторонами юридичних, організаційних, інформаційних, психологічних, іноді - силових засобів, тривалих переговорів було прийнято остаточне рішення про проведення дострокових виборів до Верховної Ради України 30 вересня 2007 року. За їх результатами місця в ній здобули: Партія регіонів - 34,37 %, 175 депутатів, БЮТ - 30,71 %, 156 депутатів; "Наша Україна - Народна самооборона" (НУНС) - 14,15 %, 72 депутати; Компартія України - 5,39 %, 27 депутатів; Блок Литвина - 3,96 %, 20 депутатів. Після цього вдалося, хоч і не без проблем, створити демократичну коаліцію у складі БЮТ і НУ-НС. Головою Верховної Ради України було обрано А. Яценюка, Прем'єр-міністром затверджено Ю. Тимошенко. У цей період Президент вдався до непередбачуваного політологами та деякою мірою несподіваного рішення - затвердив секретарем РНБО Раїсу Богатирьову, одну із головних осіб Партії регіонів, що розширило простір його політичного маневру.

Формування багатопартійної системи в Україні продовжується. .

Наймасовішими серед громадських об'єднань та організацій є професійні спілки, об'єднані у Федерацію профспілок України (ФПУ). Крім того, діють Всеукраїнське об'єднання солідарності трудівників, Незалежна профспілка гірників, Профспілка залізничників і транспортних будівельників України та ін.

Найбільшим впливом серед молоді користувалися Спілка незалежної української молоді, Всеукраїнське студентське братство та ін. Влітку 2004 р. виникло молодіжне об'єднання "Пора", яке вагомо заявило про себе на виборах Президента України у 2004 р. і парламентських виборах 2006-2007 рр.

На суспільно-політичну ситуацію істотно впливають міжнаціональні та релігійні відносини, оскільки Україна є багатонаціональною державою. На межі 80-90-х років у ній, за офіційними даними, проживали 37,4 млн українців, 11,4 млн росіян, до 500 тис. євреїв, 440 тис. білорусів, 324,5 тис. молдаван, 134,8 тис. румунів, 233,8 тис. болгар, 219,2 тис. поляків, 163 тис. угорців, до 100 тис. греків, 87 тис. татар, 54 тис. вірмен, 48 тис. циган та представники інших національностей. За даними Всеукраїнського перепису 2001 р., в Україні кількість населення зменшилась порівняно з початком 90-х років XX ст. майже на 4 млн і становила 48 млн 416 тис. осіб. Ця тенденція залишається незмінною. Уже на початок 2003 р. кількість населення становила 47 456 тис. осіб, у 2004 р. воно зменшилось ще на понад 400 тис. Аналогічна ситуація була у 2005-2008 рр.

За даними перепису 2001 р., в Україні зафіксовано більше 130 етносів. У структурі населення переважають українці (37,5 млн осіб, 77,8 %) та росіяни (8,3 млн осіб, 17,3 %). Від 30 до 300 тис. осіб мають ще 16 народів, що проживають в Україні: білоруси, молдовани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки, татари, цигани, азербайджанці, грузини, німці та гагаузи.

У міських поселеннях українці становлять 73,3 %, росіяни - 22,4 %, інші етноси - 3,7 %, у сільській місцевості відповідно - 87,0, 6,9 та 6,1 %. В Україні в міській місцевості найбільше євреїв, у сільській - румунів, гагаузів та молдован. У межах країни знаходяться основні регіони проживання кримських татар, караїмів, кримчаків і частково гагаузів. Отже, Україна є поліетнічною державою, що зумовлює особливості національної політики держави.

В Українській державі проголошено рівноправ'я всіх громадян незалежно від релігійної, національної належності, максимальне сприяння розвитку національних культур, мов. Українська мова набула статусу державної у 1989 р. У 2008 р. понад 70 % дітей навчалися українською мовою. Розроблено законодавчу базу щодо врегулювання міжнаціональних відносин. У прийнятій 1 листопада 1991 року Верховною Радою Декларації прав національностей України наголошується, що Україна гарантує всім народам, національним групам, що проживають на її території, рівні економічні, соціальні та культурні права. Закон "Про національні меншини в Україні" зафіксував право кожного народу на культурно-національну автономію, творення своєї національної культури. На початку XXI ст. було зареєстровано понад 300 організацій національних меншин, що представляли 38 народів, які проживають в Україні.

Україна є багатоконфесійною державою, у якій діє 30 000 релігійних громад в усіх конфесіях. Найбільша їх кількість припадає на православ'я, з яких понад 10 тис. належать до Української православної церкви, понад З тис. - до Української православної церкви Київського патріархату, більше 1 тис. - до Української автокефальної православної церкви. Діють також Українська греко-католицька церква, Римо-католицька церква. Негативно впливає на міжконфесійну ситуацію в Україні і розкол у православ'ї.

Активізували свою діяльність в Україні церкви протестантського напряму. Зареєстровано 2272 релігійні громади християн-баптистів, п'ятидесятників - 1366, адвентистів - 928, харизматів - 790, юдеїв - 262, мусульман - 462 общини (в тому числі 320 - в Криму), різноманітні общини неорелігій та релігійних рухів, культів.

Масова й активна участь українського народу у суспільному і політичному житті засвідчила глибокі зміни у національній самосвідомості, становлення української спільноти як політичної нації, що прагне свободи і демократії, соціальних і економічних перетворень.


24.3. Стан економіки України в другій половині 80-х років XX ст. - на початку XXI ст.


На квітневому (1986) пленумі ЦК КПРС було проголошено стратегію прискорення соціально-економічного розвитку, яка передбачала вирішення найактуальніших проблем економіки. Але продуманих заходів щодо подолання економічної кризи визначено не було. У зв'язку з цим в економіці і далі наростали негативні явища, усе відчутнішим ставав дефіцит товарів першої необхідності, погіршувався фінансовий стан підприємств і держави. За інерцією функціонували малоприбуткові трудо- та енергомісткі паливні й сировинні галузі, які працювали переважно на військово-промисловий комплекс. Значні кошти поглинало масштабне виробництво військової техніки, чому не змогло протидіяти запровадження у 80-90-х роках конверсії.

Усе це у комплексі спричинило деградацію економічної системи країни. У 1986 р. приріст національного доходу в СРСР становив 2,3 %, а у 1987р. - лише 1,6 %. Попри продекларований курс на перехід до ринкових відносин в економіці тривав адміністративний диктат. Не забезпечило очікуваного поліпшення скасування після 1988 р. 103 республіканських органів управління.

Особливо нагальною була потреба у структурній перебудові промисловості, оновленні й модернізації виробничих фондів, зношеність яких у другій половині 80-х років досягла 55-60 %. Наслідком переважаючого розвитку товарів групи "А" стало те, що тільки 20 % потужностей промисловості працювали на споживчий ринок. Унаслідок цілеспрямованої політики Москви в Україні майже 80 % загального обсягу промислового виробництва не мали завершеного технологічного циклу, що негативно позначається на її економіці дотепер. Не дала очікуваних результатів і спроба запровадити реформу, яка повинна була забезпечити перехід до нового господарського механізму управління, що ґрунтувався б на врахуванні економічних інтересів суб'єктів економіки.

Якісні зміни у зайнятості населення України трансформаційного періоду пов'язані з формуванням економічної системи на ринкових засадах. Згідно із Всеукраїнським переписом 2001 р., у структурі зайнятості населення за видами економічної діяльності домінували: обробна промисловість (17,4 % загальної кількості зайнятих), сільське та лісове господарство (21,5 %), торгівля (10,9 %), освіта (8,4 %), охорона здоров'я та соціальна допомога (7,6 %), державне управління (6,1 %). У харчовій галузі зайнятий кожний п'ятий працівник обробної промисловості.

У кооперативному секторі на початок 1990 р. в Україні було зайнято приблизно 700 тис. працівників. Він виробляв продукції та надавав послуг населенню на суму до 5 млрд крб. Але загального становища його діяльність поліпшити не могла, бо третина продукції та послуг кооперативного сектору надавалася не населенню, а державним підприємствам. Майже 60 % кооперативів створювались у мережі громадського харчування.

Спроби розпочати в 1990 р. нову економічну реформу, суть якої полягала в можливості співіснування ринку і соціалістичних засад в економіці, господарської свободи і державного контролю, були заблоковані Верховною Радою СРСР, оскільки реформа передбачала підвищення цін. Не отримала підтримки і реформаторська програма економіста Г. Явлінського під назвою "500 днів". У результаті тривалих дискусій і багатьох компромісів було прийнято основні напрями стабілізації народного господарства і переходу до ринкової економіки, що поєднували ринкові і директивні методи, з переважанням директивних. Однак і це не дало сподіваних результатів. Підприємства, як правило, відправляли продукцію туди, звідки надходили матеріали і сировина, а не на підприємства, де вона була необхідна для завершення технологічного циклу. Керівництво республік та областей вимагало від підприємств виконання замовлення передусім свого регіону, що спричиняло зупинення підприємств союзного підпорядкування. У1990 р. в СРСР відчутно скоротилися обсяги суспільного виробництва, а національний дохід України зменшився на 1,5 %. Очікуваного "прискорення" не відбулося.

Економічну ситуацію в Україні ускладнювали страйки шахтарів, руйнування економічних зв'язків між республіками, непродумана цінова політика Росії. Наприклад, у 1990 р. вона підвищила ціни на м'ясо, не погодивши цього рішення із сусідніми республіками, що спустошило продовольчий ринок України. За перше півріччя 1991 р. національний дохід і продуктивність праці в республіці знизилися на 8 %, промислове виробництво - більше ніж на 4 %. Дефіцит державного бюджету становив 40 млрд крб, що зумовило знецінення і девальвацію грошей. Замість розроблення продуманої стратегії економічного розвитку Верховна Рада України в липні 1991 року прийняла "Програму надзвичайних заходів із стабілізації економіки та виходу її з кризового стану", зорієнтовану на зростання обсягів промислового виробництва, насичення ринку товарами, подолання кризи в сільському господарстві. Але ця програма не передбачала запровадження ринкових відносин, оскільки ґрунтувалася на адміністративних методах керівництва економікою.

Активний пошук шляхів переходу до ринкової економіки розпочався після проголошення незалежності України. Передусім необхідно було реорганізувати наявний економічний потенціал на ринкових засадах, частково здійснити його роздержавлення, приватизацію, сформувати багатоукладну економіку, забезпечити рівноправні умови для всіх форм власності. Водночас потрібно було нейтралізувати негативні наслідки скорочення, розриву традиційних зв'язків між Україною і республіками СРСР, унаслідок чого тисячі підприємств залишилися без споживачів і фінансування. Саме це спричинило звуження обсягів виробництва в Україні більше ніж на третину.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора В.Ю.Король на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „24. Україна на шляху до незалежності і її розвиток за сучасних умов“ на сторінці 5. Приємного читання.

Зміст

  • 1. Зародження людської цивілізації на землях України

  • 2. Становлення Давньої (Київської) Русі

  • 3. Феодальна роздрібненість Давньої (Київської) Русі. Галицько-Волинське князівство в XII-XIV ст.

  • 4. Загарбання іноземними державами території України

  • 5. Українське козацтво

  • 6. Визвольний рух в Україні наприкінці XVI - у першій половині XVII ст.

  • 7. Національно-визвольна війна українського народу в середині XVII ст.

  • 8. Соціально-економічне і політичне становище України в другій половині XVII ст.

  • 9. Українська державність у XVIII ст.

  • 10. Завершення історії Запорозької Січі

  • 11. Культура України XVI-XVIII ст.

  • 12. Україна в першій половині XIX ст.

  • 13. Економічний, політичний і культурний розвиток України в другій половині XIX ст.

  • 14. Україна на початку XX ст.

  • 15. Державне відродження України в 1917- на початку 1918 рр.

  • 16. Україна в боротьбі за збереження державної незалежності (1918-1920)

  • 17. Розвиток України у період між Першою та Другою світовими війнами

  • 18. Західноукраїнські землі у міжвоєнний період (1921-1938)

  • 19. Україна напередодні і на початку Другої світової війни

  • 20. Україна в роки німецько-радянської війни (1941-1945)

  • 21. Україна в повоєнні роки (1945-1955)

  • 22. Спроба здійснення нової політики (середина 50-х - перша половина 60-х років)

  • 23. Наростання кризових явищ (друга половина 60-х - середина 80-х років)

  • 24. Україна на шляху до незалежності і її розвиток за сучасних умов
  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи