Розділ «6. Визвольний рух в Україні наприкінці XVI - у першій половині XVII ст.»

6.1. Козацько-селянські повстання як реакція на посилення феодального гноблення наприкінці XVI ст.

Наприкінці XVI ст. боротьба українського козацтва й селянства проти кріпосницького, національного і релігійного гніту посилилася. Поглибилися суперечності між козаками й шляхтою, оскільки наступ магнатів і панства на Південно-Східне Придніпров'я та Брацлавщину загрожував самому існуванню козацтва. До антифеодальних виступів приєдналися міщани. Свідченням цього е повстання в Білій Церкві 1589 р., від жителів якої князь К.-В. Острозький зажадав повинностей і покори, незважаючи на Магдебурзьке право, дароване їм королем. Повстання було придушене об'єднаними силами шляхти всього Київського воєводства.

Особливого розмаху набула антифеодальна й антирелігійна боротьба з наступом католицизму на Україну і підготовкою до Берестейської унії на початку 90-х років XVI ст. Перше велике антифеодальне повстання розпочалося у 1591 р. і тривало до 1598 р. У ньому взяли участь і міщани. Очолив його К. Косинський.

Косинський Криштоф (?-1593) - козацький гетьман, керівник першої козацької війни 1591-1598 рр. За походженням шляхтич із Підляшшя. Навесні у 1590 р. від імені польського короля займався організацією козаків для оборони Поділля від татар. Козацьке військо, організоване Косинським, залишилося без обіцяної урядом нагороди, що й стало приводом до повстання. У 1591 р. Косинський став запорозьким гетьманом. З осені 1591 р. і протягом усього 1592 р. козаки зайняли майже всю Київщину і значну частину Поділля. У лютому 1593 року військо Косинського зазнало поразки від війська князів Острозьких. У травні 1593 року Косинський був убитий в Черкасах слугами місцевого старости О. Вишневецького.

Наприкінці 1591 р. запорожці під проводом Косинського разом із реєстровими козаками прийшли під Білу Церкву, до резиденції та замку Острозького, який перед цим відібрав у Косинського землі, отримані ним за службу короні. Так розпочалося народне повстання, що охопило Волинь, Брацлавщину і Київщину. Косинський захопив Білу Церкву, Переяслав, Трипілля. Протягом 1592 р. козаки і селяни нападали на панські маєтки. До них приєднувались міщани, дрібна православна шляхта.

На початку 1593 р. кілька тисяч повсталих вирушили на Волинь, де біля містечка П'ятка (нині село Чуднівського району) 23 січня зустрілися з добре озброєним загоном Острозького. Вони майже тиждень на лютому морозі відбивали атаки ворогів, однак зазнали поразки. Реєстрових козаків, які взяли участь у повстанні, змусили присягнути на вірність королю. Була поставлена вимога: не йти походами "на волость" і скинути Косинського з гетьманства.

Почалося переслідування повсталих. Відступив на Запорожжя зі своїм загоном і сам Косинський. Він звернувся за допомогою до уряду Росії. Скрутне становище цієї держави, зумовлене господарською розрухою і війною зі Швецією, завадило активному втручанню Росії у події в Україні. І все ж російський уряд у березні 1593 року надіслав на Дон грамоту з вказівкою донським козакам допомагати Косинському.

У травні 1593 року двотисячний загін запорожців на чолі з Косинським вирушив під Черкаси, де взяв у облогу володіння місцевого старости О. Вишневецького і змусив його пообіцяти козакам вільний перехід із Січі в міста і села і звідти на Січ. Під час переговорів із Вишневецьким Косинського було підступно вбито. Далі повстанці пішли походом на Київ і оточили його. Проте звістка про напад татар на Січ змусила козаків повернути на Запорожжя.

Невдовзі вибухнуло повстання під проводом С. Наливайка.

Наливайко Северин (Семерій) (?-1597) - козацький ватажок, керівник козацького повстання 1595-1596 рр. Родом з Галичини. Змолоду козакував на Запорожжі, потім був на службі у князя Острозького. У 1594 - першій половині 1595 р. бере участь в походах проти Туреччини. Після повернення з Угорщини бере під козацький контроль більшу частину Волині, що стало початком великого повстання, головним лейтмотивом якого була боротьба проти шляхти і католицизму. Після капітуляції повстання на р. Солониця Наливайко потрапив разом з іншими козацькими старшинами в полон і був страчений у Варшаві.

Народився майбутній ватажок у родині галицького кушніра. Магнатську сваволю спізнав змалку, коли його батька вбили слуги пана А. Калиновського, перед тим відібравши землю. Разом із братом Дем'яном, відомим пізніше ученим, філософом і письменником, Северин навчався в Острозькій академії. Дем'ян став священиком придворної церкви князя Острозького. Северин був козаком, воював проти татар і турків, ходив до Молдови й Семиграддя. Повернувшись до Острога, вступив на службу до князя Острозького.

У 1594 р. волоський воєвода Міхай Хоробрий почав боротьбу проти турків. Цим скористалися польські магнати, щоб втрутитися в справи Молдови і посадити на місцевий трон свого ставленика Єремію Могилу. Наливайко запропонував Острозькому створити загін козаків для захисту Брацлавщини від татар, яких турецький султан послав у Молдову через Поділля. Князь погодився. А вже навесні 1594 р. кілька тисяч "охочого" Запорозького Війська зібралися в похід, що почався у травні 1594 року виступом проти татар, які щойно з'явилися на Поділлі. Козаки переслідували їх аж до Молдови.

Водночас Наливайко закликав до боротьби проти польської шляхти. Запорожці й реєстрові, що були на Січі, приєдналися до нього та обрали наказним гетьманом Григорія Лободу. Шляхта Брацлавського воєводства намагалася розправитися з "охочими" козаками Наливайка, але не досягла успіху. Визвольний рух поширився на всю Брацлавщину. Повстанці захопили місто Бар, одну з найбільших фортець на Поділлі, Вінницю. На початку 1595 р. від шляхти було звільнено значну частину Брацлавщини, Подільського воєводства. Навесні того ж року козаки на чолі з Наливайком вирушили на Луцьк, а потім до Могильова в Білорусію, щоб підняти на боротьбу селян. Загони Лободи і Шаули пішли на Південне Подніпров'я з метою очистити його від шляхти, а потім, піднявшись угору Дніпром, з'єднатися з Наливайком.

Загін Наливайка успішно просувався, відбиваючи набіги шляхти. Він здобув міста Старокостянтинів, Луцьк,

Кременець, восени 1696 року - Слуцьк, а через кілька днів - Бобруйськ. Наприкінці листопада його військо взяло Могильов. Народні повстання охопили всю Східну Білорусію. Загін Лободи захопив Черкаси, Канів, а козаки НІ аули - Київ. Вони пішли в Білорусію, де взяли Пропойськ (на річці Сож). На захоплених землях повсталі ліквідували владу старост, громили прибічників унії.

Призначення поляками улітку 1595 року у Молдові свого ставленика Є. Могили створило загрозу для повсталих. Проти них ладні були виступити і литовські пани під проводом гетьмана X. Радзивілла, і польські магнати. А тим часом становище повсталих у Білорусії ускладнилось. Після розгрому під Могильовом військ воєводи М. Буйвиди Наливайко все ж вирішив залишити місто, оскільки від Лободи і Шаули не було вістей. Козацький отаман мусив повертатися в Україну.

У січні 1596 року його вояки дійшли до с. Прилуки поблизу річки Сині Води (Синюха), де їх наздогнала кіннота Жолкевського. Зав'язався бій. Козаки Наливайка переправилися по кризі на лівий берег річки, попробивавши за собою ополонки, у яких почала тонути польська кіннота. Уцілілих повсталі розстрілювали з берега. Наливайко здобув перемогу.

На початку березня 1596 року Наливайко дістався Дикого Поля, а потім і Білої Церкви. Лобода ж вступив у переговори з Жолкевським. Як представник старшини, він не бажав порушення шляхетських порядків, тому переконав реєстрових козаків не штурмувати фортецю. Збагнувши, що Лобода уникає з'єднання з Наливайком, козаки на своїй раді позбавили Лободу булави та обрали гетьманом Шаулу.

У березні загони Наливайка й Шаули об'єдналися під Білою Церквою та з боєм захопили фортецю. До міста підходили основні сили Жолкевського. Повстанці відійшли на північ Київщини. 23 березня зав'язався бій з польською кіннотою, в якому було поранено Наливайка і Шаулу. Повстанці мусили відійти до Києва, де залишився Наливайко з невеликим загоном. Основні сили бунтівників пішли на Переяслав. Саме там на початку травня зосередилося понад 10 тис. біженців, серед яких - майже 3 тис. козаків, у тому числі й Наливайко, котрий непомітно прибув з-під Києва. Було вирішено перейти кордон Росії. За 100 верст від її рубежу війська Жолкевського оточили табір повстанців і тримали їх в облозі два тижні. Хвороби, нестача продуктів та боєприпасів спричинили сутички між реєстровими і нереєстровими козаками. Лобода знову почав таємні переговори з польським гетьманом, за що був страчений козаками.