Розділ «7. Національно-визвольна війна українського народу в середині XVII ст.»

7.1. Причини, характер і рушійні сили визвольної війни. Бойові дії 1648-1657 рр.

Зростаючі утиски влади, польсько-католицьке поневолення, економічна експлуатація селян панами, шляхтою, орендарями (у деяких селах люди відробляли панщину по 5-6 днів на тиждень) посилювалися духовним рабством. Після Берестейської унії народ України опинився під національним, соціальним, економічним і релігійним гнітом. Богдан Хмельницький стверджував: "Причиною, яка спонукала козаків піднятися війною на ляхів, було не те, що ляхи несправедливо відбирали в них села й доми, не те, що позбавляли їх земної батьківщини, не те, що обтяжували їх роботами, подібно до немилостивих фараонів (усе це ще могли б стерпіти козаки), а те, що ляхи, змушуючи козаків відступати від благочестивих догматів та приєднуватися до невірного вчення, злим юродством руйнували села й доми нетлінних душ". Саме тому у 1648 р. народ єдиною силою виступив проти поневолення.

Війна мала національно-визвольний характер. її рушійною силою стали козаки, селяни, міщани, православне духовенство. Очолив їх Богдан Хмельницький.

Хмельницький Богдан (Зиновій) Михайлович (1595- 1657) - гетьман України, вождь українського народу, творець Української держави. Місцем народження вважається Суботі в. Походив з дрібної української шляхти (по матері - з козацької родини). Освіту здобув в одній із київських шкіл, продовжив у Львівській єзуїтській колегії, знав латинську, польську, турецьку і татарську мови, юриспруденцію, військову справу тощо. У 1620 р. разом з батьком брав участь у поході польського війська до Молдови проти турків. У битві під Цецорою батько загинув, а Богдан потрапив до турецького полону, з якого його викупили запорожці. Повернувшись, він вступив до реєстрового козацького війська, згодом став писарем. Брав участь у походах проти Кримського ханства, а в часи повстань 30-х років ХУП ст. виступав на боці козаків. У січні 1648 року почав національно-визвольну війну українського народу проти шляхетської Польщі. Після обрання гетьманом і укладення військового союзу з Кримом Хмельницький відкрито виступив проти панської Польщі. Здобув блискучі перемоги над польськими військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями та ін. Вперше в історії української суспільно-політичної думки у 1649 р. Хмельницький сформулював національну державну ідею: створення незалежної держави. Він як талановитий дипломат домігся визнання Європою Української держави суб'єктом міжнародного права. Під тиском складної внутрішньої та міжнародної ситуації гетьман пішов на переговори з Росією і уклав у березні 1654 року Переяславську угоду. Помер у Чигирині і був похований у Суботові в Іллінській церкві.

За свідченнями сучасників, Хмельницький був активним учасником Переяславської битви 1630 р., у якій повсталі козаки і селяни під керівництвом Т. Федоровича розбили шляхетські війська Конецпольського. Важливу роль відіграв Богдан і в повстаннях 1637-1638 рр. У Запорозькому Війську, яке проводило незалежну від Польщі зовнішню політику, він пройшов справжню школу міжнародних відносин.

Запорожці обрали Хмельницького гетьманом. 22 квітня 1648 року із Січі, що знаходилася тоді на Микитиному Розі, під його проводом вирушили козаки, щоб об'єднатися з повстанськими загонами на Наддніпрянщині та розпочати велику визвольну війну українського народу.

Перший період війни (1648-1649) знаменувався перемогами під Жовтими Водами і Корсунем; битвою під Пилявцями; облогою Львова і Зборівським договором. Другий (1650-1653), попри кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній зі сторін успіху не приніс. Третій (1654- 1655) відзначився допомогою Росії Україні в боротьбі з Польщею. У четвертому періоді (1656-1657) було укладено союз між Україною і Семиградським князівством, розпочато спільні дії козацтва і шведської армії проти Польщі.

Великою заслугою Хмельницького є те, що протягом року війни він зумів створити з розрізнених селянських і козацьких загонів народно-визвольну армію. Із Запорозької Січі гетьман вийшов із тритисячним загоном, а під Зборовом зібрав уже 360 тис. повстанців.

Битва під Жовтими Водами є яскравою сторінкою в історії військового мистецтва запорожців. Загони Хмельницького налічували приблизно 8-10 тис. козаків, мали 4 гармати. До запорожців приєдналися татарський загін і 4-5 тис. реєстрових козаків. Після першої сутички з козаками польське військо зібралося в укріпленому таборі. У ніч на 6 травня 1648 року воно зробило спробу відійти і з'єднатися з іншою частиною своїх військ, але біля урочища Княжі Байраки натрапило на засідку і було вщент розгромлене. Майже 3 тис. поляків (серед них був і смертельно поранений С. Потоцький) потрапили в полон.

У битві під Корсунем Хмельницький на чолі 15-тисяч-ного загону змусив 20-тисячну армію Речі Посполитої залишити вигідні позиції та прийняти бій на незручній для польської кавалерії пересіченій місцевості - Гороховій Діброві. 6-тисячний резервний загін М. Кривоноса, вдаривши із засідки, завершив розгром поляків. Польські гетьмани М. Потоцький і М. Калиновський потрапили в полон, було захоплено весь обоз і прапори. Таку саму тактику застосував Хмельницький і в битві під Пилявцями, що відбулася 21-23 вересня 1648 року на берегах р. Пиляви (Ікви). Сили сторін були майже рівними: до 100 тис. козаків і 5 тис. татар проти 80-90 тис. поляків. Центральним пунктом бою була гребля через річку. В перший день вона двічі переходила з рук у руки, потім нею оволоділи поляки. Однак 23 вересня Хмельницький захопив греблю й розпочав наступна ворожі позиції, що посіяло паніку серед поляків і змусило частину їх до втечі. При цьому Б. Хмельницький вдався до психологічного маневру: зробив вигляд, що вітає татарські загони, які насправді прибули 25 вересня і одразу вирушили на Львів.

Удосвіта гетьман вивів свої полки в поле, над яким стояла густа мряка. Лівим крилом командував Кривоніс, правим - Півторакожух, який переправився через річку і став ліворуч від польського табору. Центром командував Чернята. Тактика бою була характерною для Хмельницького: козаки несподівано підходили ровами, заливаючи і закидаючи поляків вогнем, а коли супротивник наближався, тікали. Така тактика поступово заманювала поляків у так званий мішок, забезпечуючи перемогу козакам. Перемога у цій битві була першим етапом визвольного походу в західноукраїнські землі.

Згадані перемоги активізували розгортання народної війни по всій Україні. У жовтні козацько-селянське військо дійшло до Львова й оточило його. Проте брак продовольства, смерть від чуми Кривоноса, бездоріжжя, епідемії змусили Хмельницького зняти облогу, задовольнившись викупом. Почавши переговори з посланцями польського короля Яна Казимира, гетьман припинив бойові дії, хоча міг іти на Варшаву.

О. Субтельний вважає, що Хмельницький ще сподівався пристосувати політичну систему Речі Посполитої до потреб українського козацтва. М. Грушевський стверджував, що гетьман не був готовий створити Українську державу. На думку ж І. Крип'якевича, мета походу Хмельницького була тільки політичною - домогтися миру з Польщею.

Наприкінці червня 1649 року гетьман разом із ханом Іслам-Гіреєм оточив польські війська під Збаражем. Потім з головною частиною військ вирушив на Зборів, де взяв у облогу 30-тисячну польську армію Яна Казимира, яка наприкінці липня йшла на допомогу під Збараж. Коли перемога козацького війська була близькою, підкуплений поляками татарський хан зрадив Хмельницького і змусив його піти на переговори з Яном Казимиром. У серпні 1649 року було укладено Зборівську угоду. Згідно з нею встановлювався реєстр із 40 тис. козаків на Київщині, Чернігівщині та Брацлавщині. Урядові посади мали право обіймати лише козацька старшина та православна шляхта. Повстанцям було даровано амністію. Умови Зборівського договору влаштовували не всі верстви українського населення. На Запорожжі навіть відбувся виступ проти гетьманської адміністрації, але його придушив сам Хмельницький.

Воєнні дії 1650-1653 рр. характеризувалися періодичними сутичками між українськими й польськими військами. Вирішальна битва відбулася в червні 1651 року на Волині, під Берестечком. У ній взяли участь 150 тис. поляків, понад 100 тис повсталих і 50 тис. татар на боці козаків.

Військо Хмельницького формували козаки, селяни, міщани. До складу польської армії входило 20 тис. досвідчених німецьких найманців, які мали сильну артилерію. Бої тривали два тижні та закінчилися поразкою Хмельницького. Однією з причин поразки козаків була зрада хана, котрий, як і під Зборовом, не лише сам кинувся тікати, а й силоміць захопив із собою гетьмана, що намагався його затримати. Очевидною була перевага польської артилерії, а головне - досконалий план бою, складений німецькими генералами. Татари не витримали гарматного вогню і, відступаючи, відкрили фланг козаків. Запорожці встигли закріпити свій табір і успішно тримали облогу протягом десяти днів. Хмельницький почав збирати нові сили, а І. Богу н обороняв табір. Однак артилерійський обстріл спричинив у селянському війську паніку, внаслідок чого загинуло майже 30 тис. повстанців. Приблизно 300 запорожців затримали ворога на одному з острівців і дали змогу більшій частині козацького війська відступити в напрямку Київщини. Польська армія теж зазнала великих втрат, була дуже ослаблена через хвороби і нестачу провіанту.

За короткий час Хмельницький зібрав рештки розбитих військ і вже на початку жовтня 1651 року підійшов до Білої Церкви. Втрати поляків під Берестечком і рішучість гетьмана стали причиною переговорів. Білоцерківський договір, підписаний 18 вересня 1651 року, був менш вигідний для козаків, ніж Зборівський: кількість реєстровців скорочувалася до 20 тис, козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство. Гетьман зобов'язувався розірвати союз із татарами і взагалі не вступати в закордонні відносини.

Сейм Речі Посполитої не затвердив договір. Тому Хмельницький продовжував підтримувати відносини з Москвою, Туреччиною, Кримом. Шлюбом Тимоша Хмельницького (сина Богдана) з Розандою Лупул (дочкою володаря Молдови) Богдан Хмельницький зміцнив свої зовнішньополітичні позиції в регіоні Молдови. Успішна політика Хмельницького в Молдові привела до утворення антиукраїнської коаліції в складі Речі Посполитої, Валахії і Трансільванії. Гетьман Калиновський теж претендував на руку княжни, переслідуючи політичні цілі.

22-23 травня 1652 року на лівому березі Південного Бугу під Батогом відбувся жорстокий бій між новим військом Хмельницького і 30-тисячною польською армією, яку було повністю розгромлено, а її командувача Калиновського вбито. Ця перемога ініціювала повстання проти польської влади на Брацлавщині та Чернігівщині.