Розділ «22. Спроба здійснення нової політики (середина 50-х - перша половина 60-х років)»

22.1. Позитивні тенденції в суспільно-політичному житті

Середина 50-х років характеризувалася, з одного боку, засиллям сталінщини, а з іншого - необхідністю принципових змін у всіх сферах життя суспільства. Трагічними були наслідки придушення національно-визвольного руху на західноукраїнських землях, мільйони громадян перебували у концтаборах. Наприкінці 40-х Сталін наказав за будь-яку ціну знищити бандерівців. У боротьбі з ними було застосовано тактику "випаленої землі", запозичену у Гітлера. Бандера, збагнувши, що борючись за незалежну Україну, він завдає Батьківщині лиха, разом з основною частиною своєї армії виїхав за кордон, де був убитий агентом радянської держбезпеки.

Однак у суспільно-політичному житті назрівали суттєві зміни. Вагомою подією став XX з'їзд КПРС ( 14-25 лютого 1956 року). Хрущов, всупереч багатьом партійним діячам, зважився на викриття сталінщини, навівши у своїй доповіді на закритому засіданні XX з'їзду "Про культ особи та його наслідки" численні факти злодіянь. Замість цієї доповіді до народу дійшла постанова ЦК КПРС "Про подолання культу особи та його наслідків". Завдяки Хрущову почався процес реабілітації засуджених, який триває і донині. Натепер в Україні реабілітовано понад 300 тис. осіб.

Хрущов Микита Сергійович (1894-1971) - державний і партійний діяч. З 1908 р. працював на шахтах Донбасу. З 1918 р. - член більшовицької партії. Пройшов усі етапи партійної кар'єри. У 1938-1949 рр. (з перервою - квітень - листопад 1947) - перший секретар ЦК КП(б)У, протягом 1944-1947 рр. водночас Голова Раднаркому (з 1946 р. - Ради Міністрів) УРСР. Під час війни - член Військових рад кількох фронтів. З березня 1953 року - секретар, з вересня 1953 по жовтень 1964 року - перший секретар ЦК КПРС, одночасно (1958-1964) - Голова Ради Міністрів СРСР.

Поступово Хрущов під впливом свого оточення опинився в полоні власного культу особи. Перебуваючи при владі, він намагався щось змінити в багатьох сферах життя, домогтися оптимізації форм управління, але суспільно-політичні зміни мали суперечливий характер. Часткові реформування ігнорували творчу ініціативу мас і демократичні засади. Партійні лідери втратили почуття реальності та з допомогою "суспільствознавців", які вихваляли рішення КПРС, стали необґрунтовано оцінювати становище країни і перспективи її розвитку. В основному цим і пояснюється взяття XXII з'їздом КПРС (жовтень 1961 року) курсу на розгорнуте будівництво в СРСР комунізму і створення його матеріально-технічної бази протягом 20 років. За цей час для всього населення мали побудувати 5-поверхові будинки - як у містах, так і в селах, колгоспників повністю позбавити присадибних ділянок. Почалося активне впровадження вкрай примітивної "зрівнялівки" в оплаті.

Позиції М. Хрущова помітно похитнули грошова реформа 1961 р., підвищення цін на продовольство, що призвело до масових протестів. У Новочеркаську влітку 1962 р. відбулися масові страйки робітників, розстріляні військами. Невдоволення посилилося у 1963 р. внаслідок неврожаю і відвертого саботажу державно-партійного апарату. Країна відчула серйозні продовольчі труднощі. Уряд був змушений вперше провести значні закупівлі зерна за кордоном, хоча перед тим Польщі було подаровано значну частину врожаю 1962 р. Адміністративний апарат, готуючись до усунення Хрущова, на всіх рівнях штучно створював труднощі з забезпеченням населення продовольством, що призвело до робітничих страйків у Кривому Розі, Дніпродзержинську та інших містах. Прискорили усунення М. Хрущова і його захоплення сумнівними кампаніями (директивне висаджування кукурудзи тощо). М. Хрущова було знято в жовтні 1964 року на пленумі ЦК КПРС. Першим секретарем ЦК було обрано Л. Брежнєва, а уряд очолив О. Косигін. Активну роль в організації змови проти М. Хрущова відіграли Л. Брежнєв, М. Підгорний, П. Шелест, О. Шелепін, О. Косигін, В. Семичастний, Р. Малиновський, М. Суслов, А. Мікоян, М. Ігнатов та ін. Тільки відомі партійні діячі України О. Іващенко та 3. Сердюк намагалися попередити М. Хрущова про змову у вищому керівництві партії і держави проти нього і його курсу. Але керівник держави був надійно блокований і проінформувати його не вдалося. Загалом усунення М. Хрущова від влади завдало відчутного удару реформаторському менталітетові, але зупинити процес прозрівання народу командно-адміністративна система не спромоглася.

Почав зароджуватися демократичний рух, почастішали виступи проти влади, яка допускала порушення соціальної справедливості. В Україні цей рух розпочався в середині 50-х років. Його учасники критикували ідеї марксизму-ленінізму, виступали за утвердження історичної правди, за відновлення релігійної моралі та духовних цінностей, за вільний розвиток української культури. Особливо це виявлялося в Західній Україні. У 1959 р. було створено Українську робітничо-селянську спілку (УРСС). Проект її програми написав Левко Лук'яненко. Незабаром його було засуджено до страти, але вирок замінили 15 роками ув'язнення. Характерною ознакою дисидентства в Україні була й національно-просвітительська діяльність, яка вже за часів Л. Брежнєва поступово переросла в політичну боротьбу за права і свободи людини. Учасники цього руху викривали злочини існуючого ладу: репресії 30-х років, голодомор в Україні 1932-1933 рр., вивезення двох третин багатств республіки за її межі тощо. У дисидентському русі брали участь такі представники інтелігенції, як В. Мороз, М. Осадчий, Д. Іващенко, М. Масютко, М. Озерний, І. Гнатюк, Г. Баран, генерал П. Григоренко та ін. З'явилися заборонені цензурою праці "самвидаву", що викривали існуючу систему.

Отже, суспільно-політичне життя другої полонини 50-х - початку 60-х років мало суперечливий характер. Реформаторські спроби наштовхувалися на агресивний спротив командно-адміністративної системи. Однак поступово зростала свідомість передової частини суспільства, що стало основою подальшої боротьби за демократизацію суспільства.

22.2. Економічні реформи у промисловості та їх наслідки

У 50-ті роки в усьому світі розгорнулася науково-технічна революція (НТР), яка характеризувалася широким впровадженням у матеріальне виробництво нових технічних розробок, інтенсифікацією виробничих процесів, механізацією та автоматизацією трудомістких робіт. Завдяки НТР з'явилися нові галузі промисловості, пов'язані з виробництвом автоматичних і телемеханічних пристроїв, електронно-обчислювальних машин, штучних матеріалів, атомної енергетики та ін. Відсталі металургія та важке машинобудування, які переважали в Україні, вже не визначали рівня економічної могутності країни. Ця обставина вимагала структурної перебудови промисловості республіки.

Централізована система управління народним господарством стримувала своєчасне впровадження досягнень НТР. Тому формування (з ініціативи М. Хрущова) раднаргоспів навіть за діючої системи сприяло пожвавленню економічного життя в УРСР. Частина прибутків почала надходити на рахунки підприємств і раднаргоспів, завдяки чому заводи й фабрики отримали змогу активніше впроваджувати нове устаткування. Виникли сприятливі умови для раціональнішого використання місцевих науково-технічних кадрів і ресурсів. У машинобудуванні основна увага зверталася на розроблення і впровадження нових зразків техніки, здійснення комплексної механізації та автоматизації виробництва. Підприємства машинобудування розпочали випуск кукурудзозбиральних комбайнів, нових типів металорізальних верстатів. На металургійних підприємствах освоїли виплавку високоякісної трансформаторної сталі, що відповідала вимогам високих технологій. Однак машинобудування, а надто сільськогосподарське, дуже відставало від світового рівня. Тому активно будувалися нові підприємства машинобудівної галузі, в основному на півдні України. У Дніпропетровську споруджувалися заводи важких пресів та бурякозбиральних комбайнів, у Запоріжжі - трансформаторний завод, у Кременчуці - завод вантажних автомобілів, у Херсоні - завод сільськогосподарських машин. У середині 60-х років питома вага машинобудування в загальному обсязі промислового виробництва зросла до 25 %. В УРСР виникло легкове автомобілебудування (Запоріжжя). Розпочався випуск найбільших у світі суховантажних кораблів, риболовецьких траулерів у Миколаєві. Було налагоджено випуск нових типів пасажирських і транспортних літаків. Наприкінці 50-х - на початку 60-х років розпочалося серійне виробництво нових зразків машин, приладів та обладнання. За семирічку 1959-1965 рр. виробництво нових засобів автоматизації збільшилось у 4,2 раза. Лише протягом 1961- 1965 рр. було модернізовано понад 50 тис. одиниць технічного обладнання. Усього за 1959-1965 рр. в УРСР розпочалося серійне виробництво 5,2 тис. нових зразків приладів та обладнання. Загалом за 7 років загальний обсяг промислової продукції республіки зріс на 84 %. Проте нові розробки вкрай повільно впроваджувались у виробництво. У 1965 р. продукція важкої металургії зросла проти 1959 р. майже на 70 %. Однак переважав випуск низькоякісних металів, оскільки обладнання було здебільшого застарілим і екологічно шкідливим.

Зміцніла паливна база УРСР. Видобуток вугілля зріс з 164,5 до 194 млн т; нафти - у 4,6 раза; газу - з 9,5 до 39 млрд м3.

У 1962 р. в Україні було введено в експлуатацію першу чергу магістрального нафтопроводу "Дружба", яким нафту постачали Польщі, Східній Німеччині, Чехословаччині, Угорщині. Виробництво електроенергії збільшилося з 44 млрд кВт-год у 1958 р. до 94 млрд кВтгод у 1965 р.

За роки семирічки в Україні було споруджено і реконструйовано понад 700 підприємств легкої та харчової промисловості, а випуск товарів для населення збільшився вдвоє.

Водночас з'явилися певні досягнення в соціально-побутовій сфері. У 1956-1965 рр. було введено в дію понад 182 млн м2 житлової площі проти 78,5 млн у 1918-1940 рр. Збільшилася кількість товарів, поліпшилося побутове обслуговування, зростання валового національного продукту в СРСР до 70-х років перевищувало показники СІЛА. В Україні, зокрема, прибутки середнього робітника в 1951-1958 рр. збільшилися на 230 %. Тобто якщо за часів Сталіна рівень особистого споживання щороку зростав на 1 %, то за Хрущова - на 4 %.

У середині 50-х років було переглянуто тарифну систему оплати праці, що забезпечило її підвищення - у середньому з 642 крб у 1950 р. до 806 крб у 1960 р.

Навесні 1956 р. політика, спрямована на поліпшення умов життя людей, набула цілеспрямованого характеру. У березні на дві години скорочено тривалість робочого дня у передвихідні й передсвяткові дні, збільшено тривалість відпусток у зв'язку з вагітністю і пологами (з 77 до 112 календарних днів), у квітні - скасовано судову відповідальність працівників за самовільне залишення підприємств і установ та прогул без поважних причин, а в травні встановлено 6-годинний робочий день для підлітків ВІД 16 ДО 18 років. У липні 1956 року було прийнято закон про державні пенсії, збільшено розміри мінімальних пенсій і знижено розміри великих пенсій. Мінімальний розмір пенсії за старістю став 300 крб, максимальний - 1200 крб. Тільки в липні 1964 року Верховна Рада ухвалила закон про пенсії і допомогу. Право на пенсію за старістю мали члени громадських господарств: чоловіки віком 65 років (при стажі роботи не менше 25 років), жінки віком 60 років (при стажі роботи не менше 20 років). Мінімальний розмір пенсії колгоспника став сягати 120 крб на місяць. Для допомоги працюючим жінкам-матерям були створені школи-інтернати і групи продовженого дня. Вже у 1956 р. по всій території республіки відкрилося 50 таких шкіл, у яких навчалося до 10 тис. дітей. Після прийняття у липні 1957 р. ЦК КПРС і Радою міністрів СРСР постанови "Про розвиток житлового будівництва в СРСР", уній ставилось завдання в найближчі 10-12 років забезпечити людей житлом, частково була вирішена житлова проблема. На початку 60-х років підприємства перейшли на п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

Система раднаргоспів, яка зміцнювала економічну самостійність України і сприяла зростанню рентабельності підприємств, виявилася єдиним частковим успіхом М. Хрущова в економіці. Завдяки переданню під контроль раднаргоспів 10 тис. підприємств до кінця семирічки було введено в дію втричі більше типів машин, агрегатів, ніж у попередній п'ятирічці. Водночас раднаргоспи виявилися неспроможними комплексно вирішувати науково-технічні проблеми розвитку галузей. Не усунуло ці суперечності і збільшення територіальних і створення у 1962 р. республіканських раднаргоспів та Вищої Ради народного господарства СРСР. 2 жовтня 1965 року Верховна Рада СРСР ухвалила рішення щодо ліквідації раднаргоспів.

У 50-60-ті роки в Україні виникла невідповідність між зростанням масштабів виробництва і недосконалими методами планування і прогнозування наслідків виробничої діяльності та матеріального стимулювання праці. Наприклад, будівництво каскаду гідростанцій на Дніпрі і створення штучних морів призвели до втрати великих масивів родючих земель. Зокрема, після утворення Київського моря під воду пішли цілі села та єдиний в Україні радгосп цілющих трав. Теплові електростанції викидали в атмосферу продукти згорання, гіганти хімічної індустрії забруднювали своїми відходами ріки й озера. Наслідком ігнорування загрози природних катастроф стало, наприклад, виверження сельових потоків із Бабиного Яру 13 березня 1961 року, внаслідок чого загинули тисячі людей.