Розділ «9. Українська державність у XVIII ст.»

9.1. Гетьманування І. Мазепи. Північна війна і її наслідки для України

В історії України особливу, неоднозначну роль відіграв гетьман Іван Мазепа - видатний державний діяч, дипломат, полководець.

Мазепа Іван Степанович (прибл. 1640-1709) - гетьман України. Народився в с. Мазепинцях, поблизу Білої Церкви, в сім'ї українського шляхтича. Освіту здобув у Київському колегіумі та у варшавській єзуїтській школі. Прослухав курс лекцій в університетських центрах Західної Європи. Як королівський придворний неодноразово виконував важливі політичні доручення польського короля Яна Казимира. У 1663 р. залишив польського короля, деякий час був генеральним писарем у правобережного гетьмана П. Дорошенка, згодом перейшов на службу до гетьмана Лівобережної України І. Самойловича. У 1687 р. стає гетьманом України. Постійно піклувався про розвиток духовності, освіти, культури. Великий вплив на нього мала його мати Марія, що походила з українського шляхетського роду Мокевських. Поступово дійшов думки про необхідність відмовитися від промосковського курсу. Встановив зв'язки зі шведським королем і у жовтні 1708 року перейшов на його сторону. За угодою між обома сторонами передбачався політичний статус України як незалежної держави. Після поразки шведів він був змушений відступити в турецькі володіння, де і помер у с. Варниці поблизу Бендер. Похований у кафедральній церкві св. Юрія у м. Галаці (Румунія).

Школу політичної боротьби Мазепа пройшов і в гетьмана Дорошенка на Правобережжі, і в запорожців. Цікавим було знайомство Мазепи з козаками. Під час дипломатичної місії до Криму й Туреччини майбутній гетьман у супроводі татарського загону віз подарунок для султана (15 невільників). Запорожці знищили татар, визволили невільників, а Мазепу засудили на смерть, оскільки вважалося найтяжчим гріхом віддати в руки невірним християнина. Перед смертю Іван попросив слова і вразив усіх своєю красномовністю. Кошовий І. Сірко довго мовчав, а потім сказав козакам: "Не вбивайте його... може, колись він стане в пригоді Батьківщині". Пізніше Мазепа заслужив довіру гетьмана Самойловича і виконував його доручення в Москві. Потім був призначений генеральним осавулом, брав участь у кримських походах проти Туреччини.

25 липня 1687 року Самойловича було позбавлено булави і гетьманом обрано І. Мазепу. Він правив за царювання Петра І, який зробив Росію, а разом з нею і український народ заручниками пройдисвітів і політичних авантюристів - од Меншикова, цариці Анни, Бірона до Катерини П та її оточення, які закріпачили Україну.

Петро І здійснював свої реформи терористичними, варварськими, антинародними методами. Далося, вочевидь, взнаки і те, що вишкіл цар пройшов у німецькій слободі, увібравши в себе фанатизм, нетерпимість і обмеженість тодішньої німецької пуританської церкви. Приблизно 37 років царювання Петра І Росія, а разом з нею і Україна не перебували в стані війни лише 13 місяців, а населення держави зменшилося на 20 %. Постійні війни, розруха, вимирання населення були ціною реформ, "вікна в Європу".

У містечку Коломаку між представниками Росії і козацькою старшиною 25 липня 1687 року були підписані "Коломацькі статті". За угодою, позиції Росії зміцнилися за рахунок обмеження гетьманської влади. Цей документ (22 статті) містив певні заборони, обмежував економічну, соціальну та зовнішню політику України, а в дечому навіть її ліквідовував. Влада гетьмана зводилася до поліцій-них функцій: стежити і сприяти виконанню численних царських заборон. Українським купцям "под жорстоким наказанням" заборонялося торгувати в Московській державі та з Кримом. Українці під загрозою смерті зобов'язувалися брати від царських вояк знецінені московські гроші. Гетьман уже не мав права заміняти вищу старшину без царського дозволу. Зберігалося обмеження козацького війська у 30 тис. (за Глухівськими статтями 1669). Україна зобов'язувалась брати участь у військових експедиціях Московії. Абсолютно заборонялися міжнародні відносини України і т. д.

Мазепа переконався, що Петро І прагне знищити основи української державності, і вирішив скористатися ситуацією, яка склалася внаслідок Північної війни (1700- 1721). Зваживши на козацьке повстання під проводом С. Палія проти поляків у Правобережній Україні і вторгнення до Польщі шведського короля Карла XII, гетьман зайняв Правобережжя і цим знову об'єднав обидві частини України. Ще напередодні 1707 р., коли війна між Карлом ХП і польським королем Августом II, якого підтримував Петро І, була в розпалі, Мазепа вирішив розірвати з Москвою відносини й укласти союз зі Швецією. Карл XII розбив війська польського короля Августа ІІ і змусив його відректися від трону на користь С. Лещинського. Мазепа діяв на боці поляків, союзників Петра І. Розгром Росії здавався неминучим.

У жовтні 1705 року С. Лещинський спробував установити з Мазепою союзні відносини. Гетьман відмовився, а представника короля разом із проектом договору відіслав до Москви. Мазепа завжди негативно ставився до польського панування в Україні. Він установив контакти з шведським королем через довірених людей. Карг ХП пообіцяв гетьманові підтримку. Незабаром Мазепі було надіслано договір, підписаний Кар чом ХП і Станіславом Лещинським. Перехід Мазепи на бік Карла XII прискорили також наміри Петра І віддати Польщі Правобережну Україну, скасувати козацтво й перетворити його на рекрутську армію, що стало б знищенням збройних сил України. У листі від вересня 1707 року Мазепа прямо закликав шведів прийти в Україну. Але Карл ХП згаяв слушний момент, коли війська Петра І були розпорошені, і спрямував свої сили в Литву.

Під час переговорів з Карлом XII Мазепа наголошував, що Україна повинна бути незалежною державою з довічною владою гетьмана і включати землі, захоплені Росією, які колись належали українському народові.

Для організованого виступу проти Москви українські війська не були готові. Далося взнаки й те, що в Північній війні тисячі українців загинули на фортифікаційних роботах у Фінляндії, Ліфляндії, Литві, Польщі, Саксонії, на будівництві каналів і Петербурга. Тільки під час спорудження Петропавлівської фортеці та деяких інших будівель Петербурга загинуло майже 100 тис. людей, із яких більшість були українцями. Коли восени 1708 року війська Карла XII прийшли в Україну, Мазепа приєднався до них лише з кількатисячним загоном. Головні козацькі сили воювали проти шведів на боці Росії. Царський уряд скористався невдоволенням селян соціальною політикою Мазепи і тим, що шведи не були православними. Росіяни почали кривавий похід проти прихильників гетьмана. Військо фаворита Петра І Меншикова вирізало 6 тис. осіб, у тому числі жінок і дітей гетьманської столиці Батурина. Це дезорієнтувало народ, який залишався пасивним у війні, що велася на території України. Тільки Запорозька Січ, очолювана кошовим Костем Гордієнком, приєдналася до гетьмана (15 тис. запорожців). Тим часом Петро І наказав старшині, котра не підтримала Мазепу, обрати нового гетьмана. 6 листопада 1708 року ним став Іван Скоропадський.

Скоропадський Іван Ілліч (1646-1722) - гетьман Лівобережної України (1708-1722). Народився в Умані в сім'ї козацького старшини. Обіймав посади військового канцеляриста (з 1765), чернігівського полкового писаря (1681-1694), генерального бунчужного (з 1698), генерального осавула (з 1701), стародубського полковника (1705- 1708). Брав участь у Чигиринських (1676 і 1678) і Кримських походах (1687 і 1689). Обраний гетьманом (листопад 1708). Очолював козацькі полки в Полтавській битві (1709) на боці російського війська. За часів гетьманування робив безуспішні спроби послабити царське свавілля в Україні, обстоював інтереси старшини і землевласників. Помер у Глухові, похований у Гамаліївському монастирі, 27 червня 1709 року відбулася Полтавська битва, яка закінчилася поразкою шведів. Історики вважають, що причиною поразки стали кількісна перевага російських військ, а також поранення Карла ХП, внаслідок якого він не міг особисто керувати боєм. Далося взнаки і те, що призначений королем головнокомандувач маршал Ренскіоль не зумів розвинути дуже вдалий для його військ початок битви. О дев'ятій годині ранку шведи перейшли в наступ і прорвали фронт російських військ. Правий фланг шведів почав тіснити росіян, перша лінія яких була до того ж у самому центрі прорвана. І тільки нерішучість Ренскіоля дала змогу Петру І закрити прорив і кинути в наступ кінноту, котра почала охоплювати фланги шведів. Кінні полки Меншикова стали загрожувати тилу шведської армії, що призвело до її відступу. Щоб не допустити братовбивчих боїв між своїми земляками, Мазепа не виходив зі свого шатра і не брав участі в бою. З'явився він поруч із королем після початку відступу. Коли Карл XII завагався, гетьман сказав: "Треба перейти на турецьку територію; запорожці переведуть нас туди через Дніпро".

І. Мазепа з частиною шведсько-українського війська зміг вирватися з оточення й дістався до Туреччини, де й помер у Бендерах 21 вересня (2 жовтня за новим стилем) 1709 року. Поховали гетьмана в церкві монастиря Святого Юрія в Галаці.

Протягом тривалого часу образ І. Мазепи асоціювався зі зрадою. Однак дії гетьмана були спробою відвоювати незалежність України. Мазепа не порушував права про відносини між васалом і сюзереном. Зробив це Петро І. Тому для боротьби з царем, який порушив права васала, гетьман міг запросити на допомогу будь-якого правителя. Отже, дії Мазепи не тільки відображали прагнення українського народу бачити Батьківщину незалежною, а й згодом суттєво вплинули на розвиток суспільно-політичного та національно-визвольного руху в Україні.

У квітні 1710 року залишки козацького війська у вигнанні обрали гетьманом генерального писаря Пилипа Орлика.

Орлик Пилип (1672-1742) - гетьман Правобережної України (1710-1714) та всієї України в еміграції (1714- 1742). Народився в с. Косу ті на Віленщині у шляхетській родині. Закінчив єзуїтську Віленську та Києво-Могилянську академії (1694). Працював писарем у канцелярії Київського митрополита, потім на посаді військового канцеляриста. З 1707 р. став генеральним писарем в уряді І. Мазепи. Після Полтавської битви був обраний гетьманом Війська Запорозького (квітень 1710). Як гетьман уклав договори зі Швецією, Кримським ханством та ін. Згодом переїхав до Швеції, потім до Австрії, жив у Чехії, Греції та Молдові. Помер у Яссах.

П. Орлик був автором "Пактів і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького". Вихідним положенням цього документа була теза про незалежність України. Конституція передбачала цілу низку реформ. Зокрема, гетьманську владу мала обмежувати виборна Генеральна рада, а контролювати - сейм, до складу якого мали входити старшини, депутати і посли від Запорозького Війська. Скасовувалися державні монополії, відкупи й податки. Було визначено кордони, що відповідали кордонам України часів Б. Хмельницького і т. д.

Отже, Конституція П. Орлика основою державності України визнавала єдність і взаємодію законодавчої (Генеральної ради), виконавчої (гетьманської, обмеженої законом у своїх діях) і судової влади, яка, будучи підзвітною, все ж не залежала від гетьмана; затверджувала права православної церкви під верховенством константинопольського патріарха. Загалом Конституція була пройнята демократизмом.

У січні 1711 року Орлик із запорозькими козаками і кримськими татарами брав участь у поході в Україну. Після кількох перемог над армією І. Скоропадського дійшов до Білої Церкви, але після зради татар зазнав поразки та емігрував до Європи. Там він переконував уряди окремих країн почати боротьбу за визволення України. Тим часом Лівобережну Україну стали називати Малоросією, а згодом (1796) на цих землях утворено Малоросійську губернію. Росія дедалі відчутніше обмежувала українське самоврядування. Для цього 1722 р. у Глухові було засновано Малоросійську колегію, яка контролювала діяльність гетьмана, старшини, відала фінансами. Розмір податків з 1722 р. по 1724 рік зріс у 6 разів.