Розділ «24. Україна на шляху до незалежності і її розвиток за сучасних умов»

Історія України

Особливо актуальною була структурна перебудова промисловості, яка передбачала б подолання її орієнтації на важку індустрію, ліквідацію затратного характеру виробництва завдяки впровадженню ресурсозбереження, новітніх технологій, орієнтацію на задоволення соціальних потреб. Ефективна система внутрішньої економічної кооперації, а також і з державами близького й далекого зарубіжжя теж могла б посприяти позитивним змінам у народному господарстві. Але ніяких реальних кроків щодо цього зроблено не було. Економіка продовжувала розвиватися екстенсивно, і надалі зберігався затратний характер виробництва. За надзвичайно складного становища з енергоносіями мільйони тонн нафти комерційні структури вивозили за кордон. Виручені кошти витрачалися не на розвиток економіки, а на придбання споживчих товарів. Негативно позначилося на функціонуванні економіки і присвоєння Росією прав колишніх союзних органів, фондів Держбанку СРСР, золотого та алмазного фондів та ін. За цих складних умов уряд В. Фокіна виявився неспроможним вирішувати найактуальніші для української економіки проблеми.

Особливо відчутною стала залежність енергетичного ринку України від імпорту нафти і газу. Після того як Україна почала платити Росії і Туркменистану (хоча і з великими затримками) реальну ціну за нафту і газ, частка витрат на енергоносії у виробленій продукції дуже зросла. Це спричинило підвищення сукупних витрат виробництва і відповідно зменшення обсягу національного доходу. Крім того, невпинно зменшувалися обсяги видобутку вугілля в Україні (зі 165 млн т у 1990 р. до 70-60 млн т у 1999-2008 рр.). Енергетичному ринку України завадило і те, що після Чорнобильської катастрофи всі плани використання ядерної енергії були скорочені, задовго до вичерпання запланованих ресурсів була закрита сама ЧАЕС.

Уряд Прем'єр-міністра Л. Кучми у жовтні 1992 року намагався відновити галузеве централізоване управління народним господарством, запровадити держзамовлення, зупинити інфляцію обмеженням заробітної плати, контрольованою кредитною емісією, контролем над ціноутворенням підприємств-монополістів. Неодноразово підвищувалися ціни на продовольчі й промислові товари. Але ці заходи суттєвих позитивних змін не забезпечили. Мало що дало і наділення уряду надзвичайними повноваженнями.

Ситуація не поліпшилася, коли після відставки Л. Кучми у вересні 1993 року всю повноту виконавчої влади взяв на себе Президент України Л. Кравчук, а виконувати обов'язки Прем'єр-міністра було доручено Ю. Звягільському. У грудні 1993 року знову піднялися ціни, що мотивувалося необхідністю забезпечення паритету на продукцію села і міста, недопущенням масового вивезення продуктів харчування тощо. Обіцяна поступовість у проведенні ринкових реформ, схвалена у грудні 1993 року Верховною Радою, вилилась у фактичну відмову від них. Почалося згортання засобів економічної лібералізації, було штучно запроваджено низький фіксований валютний курс. Інфляція знизилася за рахунок масового зупинення підприємств, відстрочення бюджетних виплат, небувалого зростання заборгованості.

Намагаючись подолати інфляцію, уряд запровадив примусовий курс купонокарбованця щодо долара і російського рубля, що спричинило відплив капіталів за кордон. За різними оцінками, у 1994-1997 рр. за межами України зберігалося понад 20 млрд дол. СІЛА. Щоб скоротити емісію незабезпечених товарною масою грошей, уряд різко підняв ставку прибуткового податку з громадян, що породило тіньову економіку, подальше згортання виробничої та комерційної діяльності. Унаслідок цього за шість місяців 1994 р. темпи спаду виробництва проти відповідного періоду минулого року зросли більше ніж на третину, особливо в базових галузях промисловості. Українські ринки заполонили товари іноземного виробництва. Лише врожайний 1993 р. та самовіддана праця селян дали змогу уникнути великого спаду в сільському господарстві.

Попри формування багатоукладного народного господарства суттєвого прискорення ринкової трансформації економіки не відбулося. Провалилася програма стабілізації фінансово-грошової системи, наслідком чого стала відмова від запровадження у жовтні 1995 року національної валюти - гривні. Це було зроблено лише у вересні 1996 року. Не набула належного розвитку соціальна політика. Скорочення дефіциту бюджету з 20 % до 10 % наприкінці 1994 р. вдалося досягти заморожуванням зарплати. Більшість із 22 700 об'єктів, приватизованих у 1995 р., була продана за заниженими цінами, часто власниками ставали не працівники, а зацікавлені в перепрофілюванні підприємств фінансові кола.

За чотири місяці 1995 р. промислове виробництво України скоротилося проти аналогічного періоду минулого року на 12,7 %. Ця тенденція продовжувалася у 1996- 2004 рр. Знизилися видобуток вугілля, виробництво продукції машинобудування (на 24 %), будівельних матеріалів (на 18,4 %). Спад виробництва в текстильній промисловості становив 55,2 %, на підприємствах місцевої промисловості - 38,8 %. За 2000-2002 рр. національний дохід скоротився на 34,5 %, ВВП зменшився на 40 %, темпи промислового виробництва знизилися на 37 %, зокрема у вугільній промисловості - на 34 %, в хімічній - на 45 %, у машинобудуванні - на 43 %.

Стабілізація і поліпшення економічних показників намітилися у 2000 р. Відтоді ця тенденція набула в основному наростаючого характеру. Наприклад, у 2003 р. реальний валовий внутрішній продукт (ВВП) зріс на 9,4 %, а за 2004 р. - на 12,7 %; промислове виробництво зросло у 2003 р. на 15,8 %, а за 2004 р. - на 15,1 %; експорт товарів зріс у 2003 р. на 28,5 %, а за 2004-2007 рр. - в 1,5 раза. Однак ці позитивні зміни недостатньо містили в собі якісних показників, до того ж вони супроводжувалися зростанням інфляції.

У роки незалежності постійно тривав пошук механізму погодження кінцевих цілей розвитку господарського комплексу країни і необхідних для цього ресурсів. У 1996 р. граничний рівень дефіциту бюджету планувалося покрити за рахунок кредитів Національного банку (тобто випуском в обіг нових грошей) на 13 %, за рахунок зовнішніх джерел (зовнішній борг від МВФ і т. д.) - 52 %, за рахунок внутрішніх державних позик - 35 %, що сукупно не спромоглося стимулювати розвиток вітчизняної економіки. За статистичними даними, на початку 1997 р. мобілізованими або задіяними через бюджет 1996 р. були лише 36 % ВВП (31 млрд гривень). Усе це спричинило на початку 2003 p. перевищення боргу України на 14 млрд доларів США. Обсяг інвестицій, від якого залежить структурна перебудова економіки, за 1992-2007 pp. зменшився на 75 %. Особливо знизився рівень іноземних інвестицій в економіку Донецької (2000 р. - 118,3 %; 2004-2007 pp. - приблизно 111 %), Київської (2000 р. - 128 %; 2007 р. - 105 %), Львівської (2000 р. - 132,5 %, 2006-2007 рр. -приблизно 112 %), Харківської (2000 р. - 161 %, 2006-2007 pp. - приблизно 140 %). Водночас, починаючи з 2003 p., нарощувалися золотовалютні резерви держави.

Важливою проблемою сучасного економічного розвитку економіки є і зменшення бюджетних витрат. У розвинутих країнах їхня частка коливається в межах 22-25 % ВВП, у країнах, що розвиваються, - не більше 28-30 %, в Україні - 33 % (в Росії - 16 %). Якщо в СРСР наприкінці 50-х років існувало 60 загальносоюзних міністерств і відомств, наприкінці 70-х - 65, у середині 80-х - 70, то в Україні донедавна було 90 міністерств і відомств, що займалися питаннями загальнодержавного і господарського будівництва. Останнім часом їхня кількість дещо зменшилася.

Не вдалося максимально використати задля поліпшення ситуації у вітчизняній економіці можливостей приватизації, особливо великих підприємств, які часто продавалися представникам олігархічних угруповань за заниженими цінами. Перед українською владою постала необхідність суттєвих і послідовних економічних реформ, які б сприяли масштабному залученню підприємницького потенціалу народу, економічного потенціалу держави і приватного сектору з метою оптимізації внутрішніх економічних процесів, ефективної і взаємовигідної економічної взаємодії України на світових ринках.


24.4. Становище у сільському господарстві


Продовольча проблема в СРСР і в Україні зокрема розв'язувалася з великими труднощами, що змусило владу визнати можливим розвиток на селі альтернативних форм господарювання - фермерських, кооперативних колективів тощо. Оплата праці колгоспників за 1989 р. виросла на 6 % і становила 177 крб, хоча за цим показником Україна була на десятому місці в СРСР.

Проблематичними для сільськогосподарського виробництва стали постійне подорожчання техніки, мінеральних добрив, значно нижчі від собівартості ціни на сільськогосподарську продукцію. І надалі відчутними були диспаритет в ціноутворенні на продукцію сільського господарства і промисловості, диктат держави щодо цін на продукцію сільського господарства. Тому темпи зростання цін на промислові товари у 3-4 рази випереджали динаміку ціноутворення на продукцію села. Пік для паритету цін припав на 1994 p., коли темпи їх приросту на товари для села в 9,5 раза перевищили темпи зростання цін на сільськогосподарську продукцію. При цьому влада ухвалювала рішення про інвестиції в сільське господарство, але вони осідали в посередників. Отримані кошти за здану сільськогосподарську продукцію не покривали навіть витрат на закупівлю пального та запчастин. Прийняті Верховною Радою Закон "Про пріоритетний розвиток села та агропромислового комплексу України" (1990), Закон "Про власність" (1991), Закон "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (1992) не забезпечили істотних позитивних зрушень на селі. У жовтні 1994 року Верховна Рада прийняла Постанову "Про подолання кризового стану в агропромисловому комплексі", але конкретного механізму допомоги селу розроблено не було.

Новим явищем для села стали фермерські господарства, яких на початку 1995 р. налічувалося понад 38 тис Проте і на їхній ефективності негативно позначилися негаразди в економіці. Тому в 1998 р. було всього 35 тис. фермерських господарств. На той час на базі колишніх колгоспів виникло понад 7 тис. колективних підприємств із правом власності працівників на частку майна (пай), а також понад 1,3 тис селянських спілок і кооперативів, майже 180 тис акціонерних товариств. Але альтернативою колгоспам вони не стали. Паювання майна колгоспів і радгоспів не змогло оптимізувати виробничі відносини між державою і сільськогосподарськими підприємствами, а також між підприємствами та всередині їх, оскільки з цього процесу була вилучена земля. Не набагато поліпшилася ситуація після того, як згідно з Указом Президента України Л. Кучми "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва", документи на право земельної власності отримали майже всі колективні господарства, а приблизно 6,1 млн громадян отримали земельні паї. Передусім тому, що у власників паїв не було коштів на закупівлю техніки, добрив, паливо-мастильних матеріалів.

Становище села, як і країни загалом, не стабілізувалося і після того, як у 2002 р. Президент України у посланні до Верховної Ради "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки" окреслив шляхи виходу з кризи.

Різко зменшилася в останні роки кількість тракторів, зернозбиральних комбайнів, техніки для збирання кукурудзи, цукрових буряків, картоплі, льону. Скоротилися обсяги використання мінеральних добрив та засобів захисту рослин від шкідників та хвороб. Усе це спричинило не-прогнозованість результатів господарювання на селі. Якщо, наприклад, у 1990 р. в Україні було зібрано понад 51 млн т зерна, то у 2000 р. - 24,5 млн т, у 2001 р. - 39,7 млн т, у 2002 р. - 38 млн т, у 2004 р. - 33 млн т зерна. Нині - менше 30 млн т. Валовий збір цукрових буряків за останні роки зменшився із 45 млн т до 23 млн, а виробництво цукру з 5 до 2,8 млн т. На загальному стані сільського господарства позначається безгосподарність окремих керівників. Так, у 1997 р. не зібраними на полях залишилося 7 млн т цукрового буряка, у 1998 р. - 43 % врожаю кукурудзи, не посіяно своєчасно 49 % озимих культур. У 2003 р. своєчасно не було зроблено переносів озимих культур, які вимерзли на 60-70 % внаслідок холодної і безсніжної зими. На проведення весняної сівби зернових господарства часто не мають необхідної кількості високоякісного насіння. Безгосподарність вадить також тваринницькому сектору. Внаслідок цього збанкрутували великі тваринницькі комплекси з виробництва м'яса та яєць на промисловій основі. У 1996 р. порівняно з 1990 р. у суспільному секторі кількість великої рогатої худоби зменшилась з 24 до 11,7 млн голів, у тому числі корів з 8,4 до 4,1 млн голів. Якщо у 1990 р. Україна мала 24 млн 623 тис. голів великої рогатої худоби (з них корів 8 млн 378 тис), то в 2001 р. - лише 9 млн 421 тис, а в 2007 р. - приблизно 5 млн (з них корів менше 3 млн). Скоротилося поголів'я свиней з 19 млн 427 тис. у 1990 р. до 8 млн 369 тис. у 2001 р. Як наслідок, різко скоротилося виробництво тваринницької продукції на душу населення: м'яса з 84 кг у 1990 р. до менш ніж 30 кг у 2007 р., молока відповідно з 472 до 273 кг, яєць з 314 до 197 штук. Однією з причин став продаж великої рогатої худоби по демпінгових цінах за кордон (у Лівію, Алжир, Туреччину). За останні роки її кількість зменшилася майже на 5 млн голів. У 2002-2007 рр. ситуація не поліпшилася. Указ Президента України (1999) "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки" теж не забезпечив позитивних зрушень. Свідченням цього є хоча б те, що до 88 % сільськогосподарських підприємств є збитковими (у 1994 р. таких було 24 %), відсутня чітка концепція перспективного розвитку сільського господарства. Крім того, держава заборгувала селу кілька мільярдів гривень.

Починаючи з 2008 р., збільшено фінансування сільськогосподарського сектору, збережено його пільгове оподаткування виробництва. У соціальну інфраструктуру вкладені кошти, які дали змогу збудувати 350 тис. кв. м житла для малозабезпечених.

Отже, проблеми сільського господарства потребують якісно нового державного підходу, в якому головним пріоритетом повинні бути інтереси селянина. Для цього необхідні продовження економічних реформ на селі, радикальні заходи держави щодо забезпечення високої продуктивності сільськогосподарського виробництва, в тому числі реформування політики закупівельних цін на зерно, добрива, сільгосптехніку, що неможливо без вироблення й реалізації науково обґрунтованої аграрної політики.


24.5. Проблеми соціального захисту населення, охорони здоров'я і екології


Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора В.Ю.Король на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „24. Україна на шляху до незалежності і її розвиток за сучасних умов“ на сторінці 6. Приємного читання.

Зміст

  • 1. Зародження людської цивілізації на землях України

  • 2. Становлення Давньої (Київської) Русі

  • 3. Феодальна роздрібненість Давньої (Київської) Русі. Галицько-Волинське князівство в XII-XIV ст.

  • 4. Загарбання іноземними державами території України

  • 5. Українське козацтво

  • 6. Визвольний рух в Україні наприкінці XVI - у першій половині XVII ст.

  • 7. Національно-визвольна війна українського народу в середині XVII ст.

  • 8. Соціально-економічне і політичне становище України в другій половині XVII ст.

  • 9. Українська державність у XVIII ст.

  • 10. Завершення історії Запорозької Січі

  • 11. Культура України XVI-XVIII ст.

  • 12. Україна в першій половині XIX ст.

  • 13. Економічний, політичний і культурний розвиток України в другій половині XIX ст.

  • 14. Україна на початку XX ст.

  • 15. Державне відродження України в 1917- на початку 1918 рр.

  • 16. Україна в боротьбі за збереження державної незалежності (1918-1920)

  • 17. Розвиток України у період між Першою та Другою світовими війнами

  • 18. Західноукраїнські землі у міжвоєнний період (1921-1938)

  • 19. Україна напередодні і на початку Другої світової війни

  • 20. Україна в роки німецько-радянської війни (1941-1945)

  • 21. Україна в повоєнні роки (1945-1955)

  • 22. Спроба здійснення нової політики (середина 50-х - перша половина 60-х років)

  • 23. Наростання кризових явищ (друга половина 60-х - середина 80-х років)

  • 24. Україна на шляху до незалежності і її розвиток за сучасних умов
  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи