Розділ «21. Україна в повоєнні роки (1945-1955)»

21.1. Відродження і відбудова народного господарства

Повоєнні сподівання народу на докорінні зміни в суспільстві (припинення репресій, поліпшення матеріальних умов життя тощо) були марними. Влада намагалася ще більше утвердити свої позиції. Це позначилося на процесах відбудови.

Україна дуже потерпала за роки війни. У 1945 р. на її території було вироблено лише 23 % електроенергії, видобуто 36 % вугілля, виплавлено 17 % чавуну і 15,4 % сталі, виготовлено 14,6 % прокату від рівня 1940 р. Проте найстрашнішими були людські втрати. Тяжким наслідком війни стало масове сирітство. Сотні тисяч українських дітей, як і дітей інших національностей, були всиновлені населенням Середньої Азії та Казахстану, де вони перебували в евакуації. Тільки жителі Узбекистану прийняли і всиновили понад 200 тис. дітей з України, Білорусії, Росії. Але проблема сирітства у повоєнні роки залишалася надзвичайно гострою. Скрутними були і побутові умови населення. До 10 млн жителів України проживало в землянках. Труднощі посилював голод, спричинений посухою 1946 р. За сталінського режиму, через геополітичні інтереси, вивозили хліб до Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Болгарії та інших країн. Внаслідок цього голоду в 1946 р. померло 300 тис, а у 1947 р. - понад 500 тис. осіб (тільки за даними загсів УРСР). Реальні ж цифри набагато більші.

Основні напрями програми відбудови було викладено в "Законі про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства Української PCP на 1946-1950 pp.", прийнятому в серпні 1946 року VIII сесією Верховної Ради УРСР. Особлива увага приділялася відродженню важкої та вугільної промисловості, залізничного транспорту. Обсяг капітальних вкладень на п'ятирічку становив понад 65 млрд крб, що перевищувало рівень капіталовкладень у народне господарство всього СРСР у першій п'ятирічці. Але й цього було недостатньо. Різко скоротилася чисельність людських ресурсів: у 1950 р. лише 36,6 млн осіб проти 41,3 млн у 1940 р. Погіршився і якісний склад робітничого класу, оскільки чимало висококваліфікованих робітників загинуло. Щоправда, в республіку повернулося 2,2 млн фронтовиків і понад 800 тис. примусово вивезених до Німеччини. У 1950 р. кількість працюючих досягла 6,9 млн Проте цього було замало, тому до тяжкої фізичної праці залучалися жінки (у вугільній і металургійній промисловості у 1947 р. вони становили майже 35 % ) та підлітки, що призводило до аварій, значного травматизму і загибелі робітників. Уряд не зумів скористатися повоєнним досвідом відновлення економічного потенціалу країн Європи. Надмірна увага приділялася розвитку оборонної та видобувної галузей промисловості. Комплекс цих причин зумовлював низьку ефективність економічної політики.

У 1945-1946 pp. Україна отримала устаткування десятків заводів, демонтованих у радянській зоні окупації Німеччини. Почало прибувати й устаткування деяких підприємств, евакуйованих свого часу з України. До кінця 1945 р. було відновлено майже третину довоєнного індустріального виробництва республіки. У перший повоєнний рік в основному завершилося переведення промисловості на випуск мирної продукції.

Характерною ознакою повоєнного розвитку було те, що командна економіка розвивалася екстенсивно, тобто переважно за рахунок залучення додаткової робочої сили. Форсоване зростання важкої промисловості відбувалося за рахунок обмеження виробництва вкрай необхідних товарів народного споживання; сільське господарство, наука й культура фінансувалися за залишковим принципом. До пріоритетних галузей відбудовного періоду належала і електроенергетика. У відбудові Дніпрогесу брало участь 120 підприємств СРСР, представники 26 національностей. Уже в березні 1947 року перший генератор станції дав струм. Відновилися довоєнні потужності Зуївської, Харківської, Львівської, Одеської та багатьох інших великих електростанцій. У 1960 р. в Україні вироблялося більше електроенергії, ніж перед війною. Це позитивно вплинуло на розвиток металургійної та інших галузей господарства. За виплавкою чавуну і сталі наприкінці п'ятирічки Україна майже досягла довоєнного рівня виробництва. Стало до ладу майже 130 шахт, тисячі заводів і фабрик, які до війни давали 3/4 промислової продукції, серед них "Азовсталь", "Запоріжсталь" та ін. У повоєнні роки в Україні було відбудовано і здано в експлуатацію 22 доменні, 43 мартенівські печі та 46 прокатних станів, реконструйовано основні потужності чорної металургії Донбасу й Придніпров'я. Випускали продукцію 500 великих підприємств.

Відбудова промисловості відбувалася паралельно з розгортанням житлового будівництва, оскільки мільйони робітників, селян і службовців жили в землянках і сараях. Протягом 1946-1950 рр. в Україні було збудовано житла загальною площею 46 млн м2.

У 1947 р. було проведено грошову реформу, яка призвела до вилучення грошей у тих, хто мав деякі заощадження.

Не забезпечували потреб населення легка й харчова промисловість. Наприкінці п'ятирічки продукція легкої промисловості досягла лише 80 % рівня 1940 р. І все-таки уряд знайшов можливості знизити ціни на товари першої необхідності: хліб, борошно, вершкове масло, м'ясо і вироби з нього, консерви, вироби легкої промисловості.

Швидко розвивалася промисловість західного регіону України. У 1945-1946 рр. у Львові стали до ладу електроламповий, інструментальний заводи, завод сільськогосподарських машин та ін. У 1949 р. на території західних областей діяло 2500 великих і середніх підприємств. До Львова прибуло 14 тис. робітників і майже 2 тис. інженерів для надання допомоги місцевим кадрам. Лише в сільські школи західноукраїнських областей у 1944-1950 рр. було направлено майже 44 тис. вчителів. У Західну Україну загалом прибуло понад 20 тис. кваліфікованих робітників, чимало інженерних кадрів, спеціалістів сільського господарства. Було започатковано такі галузі: машино- і приладобудування, металообробна, швейна, трикотажна й хімічна; розширилися видобуток і переробка нафти і газу. Навчалися необхідні кадри. Форсована індустріалізація забезпечила зростання валової продукції промисловості у 10 разів. Водночас почалося винищення карпатських лісів.

Промисловість розвивалася в умовах зовнішньої ізоляції, за відсутності внутрішнього ринку засобів виробництва. І все-таки повоєнну п'ятирічку було виконано достроково, а промислове виробництво в Україні зросло на 15 % проти 1940 р. Проте вартісні показники внаслідок деформацій і змін цінових пропорцій втратили достовірність, а за натуральними показниками довоєнного рівня було досягнуто тільки в п'ятій п'ятирічці (1951-1955). У цій п'ятирічці продовжували розвиватися передусім ті галузі, які визначали паливно-енергетичний комплекс і металургійну базу СРСР як одного з основних центрів великого машинобудування та воєнної промисловості. Планувалося створення системи ГЕС, яке започаткувало спорудження Каховської гідроелектростанції, що передбачало створення Каховського водосховища і Південноукраїнського каналу, води якого належало використати для зрошення Таврійського степу. Автори цього проекту, насамперед учені АН УРСР, не взяли до уваги сумнівну доцільність знищення мільйонів гектарів родючих чорноземів, примусового переселення сотень тисяч людей, порушення екологічної рівноваги. Каховську ГЕС було введено в дію у 1955 р. Уже через кілька років сума збитків для природи і населення України від цієї станції значно перевищила її економічний ефект. Згодом були побудовані інші станції, загальна потужність яких за п'ятирічку зросла в 1,9 раза.

Одночасно із нарощуванням енергетичних потужностей, з ініціативи партійного і державного керівництва СРСР і за відсутності щонайменших заперечень з боку керівництва УРСР та республіканської громадськості, стимулювався подальший розвиток вугільної, на4>тової та газової промисловості України. У 1951-1958 рр. в Україні було побудовано 263 нові шахти, а видобуток вугілля в Донецькому і Львівсько-Волинському вугільних басейнах зріс на 61,4 % і досяг у 1955 р. 125,9 млн т. У1958 р. в Україні було видобуто 1,2 млн т нафти, діяло 18 газових родовищ.

Розвивалася металургійна промисловість, хоча в ній і надалі переважали застарілі технології. Виплавка сталі зросла в ці роки у понад 2 рази, алюмінію - в 3,7 раза, чавуну - на 81 %, виробництво прокату - на 96 %. Легка і харчова промисловість, як і раніше, відставали.

Темпи житлового будівництва не встигали за приростом міського населення, збільшення якого було спричинене передусім невирішеними проблемами на селі, що змушувало селян перебиратися до міст.

Заробітна плата робітників залишалася низькою, нееквівалентним був обмін між містом і селом. Та при цьому

Україна, за словами західних фахівців, "знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи".

До початку 50-х років сільське господарство республіки було збитковим. Це зводило нанівець саму ідею матеріального стимулювання, яка передбачала розподіл частини прибутку серед працівників. Зменшилися посівні площі та поголів'я худоби, знизились урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тваринництва. Через масову загибель чоловіків на фронтах війни основною робочою силою в сільському господарстві стали жінки. Урожайність зернових культур у колгоспах України в 1946 р. різко знизилася. Валовий збір зернових культур був утричі нижчим, ніж 1940 р. Обставини, що викликали голод 1946-1947 рр., дуже нагадували голодомор 1932-1933 рр. Під виглядом заготівель із села вилучалися фактично всі продовольчі ресурси. На початок 1946 р. 43 % колгоспників не мали корів, а понад 20 % - жодної худоби взагалі, навіть птиці.

Український уряд, виконуючи вказівки центру, продовжував вимагати від селян повернення боргів за минулі роки, а в липні 1946 року навіть збільшив план хлібоздачі з 340 до 360 млн пудів. Лише в колгоспах Київської області діяло понад 1,5 тис. уповноважених Міністерства заготівель. Попри це урожайність продовжувала падати і становила в більшості колгоспів 3,8 ц/га, у радгоспах - до 4,5 ц/га. Держава вдалася до апробованих у минулому репресивних заходів: діяв закон 1932 р. про "п'ять колосків", за яким безліч селян, серед них і підлітків, було безжально засуджено. За нездачу зерна віддали під суд кожного 16-го голову колгоспу. У листопаді 1946 року, щоб виконати план м'ясозаготівель, пустили під ніж птицю вагою 500 г, свиней - вагою 30 кг. Попри все це у колгоспах і радгоспах вдалося вилучити (з урахуванням відібраного насіннєвого фонду) лише 60 % запланованого для заготівлі зерна. Селянам на трудодень майже нічого не видавали. Через нестачу кормів почався падіж худоби. На кінець 1946 р. поголів'я великої рогатої худоби зменшилося майже на 50 тис, свиней - на 1 млн, коней - на 35 тис.

У роки голоду закон про сільськогосподарський податок набрав середньовічних форм: він виплачувався за кожну одиницю фруктових дерев і домашньої худоби незалежно від величини врожаю і прибутку селянина. Колгоспники не отримували пенсій, не мали паспортів. У голодних 1946- 1947 рр. люди почали їсти собак і котів, горобців, падаль, цвіт акації та ін. Саме у 1946 р. кількість померлих громадян УРСР перевищила кількість новонароджених. Одночасно для партійно-радянського активу ввели закрите поліпшене постачання літерне, спеціальне, друге гаряче тощо. Влітку 1947 p., за неповними даними, в Україні було зареєстровано понад 1 млн хворих на дистрофію. Поширювались тиф, малярія.