Розділ «ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ»

Через загострення проблеми раціонального використання природних ресурсів та охорони природи в останні роки набула широкого визнання класифікація за ознакою вичерпності природних ресурсів, яку іноді звуть екологічною класифікацією. За цією класифікацією всі природні ресурси поділяються на такі групи:

— невичерпні, до яких належить внутрішнє тепло Землі, сонячна радіація, енергія прибою, припливів і відпливів, падаючої води, вітру та ін.;

— вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, лікарські рослини, рослинне паливо тощо;

— вичерпні не відновлювані: мінеральна сировина, будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить поділ їх на засоби виробництва і предмети споживання. Крім того, розрізняють природні ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одно-та багатоцільового призначення.

Використання у виробничій системі природних чинників вимагає адекватної цій системі оцінки. Визначення якості ресурсів та умов називають оцінюванням. Є два основні види оцінки: технологічна (або виробнича) та економічна. За технологічної оцінки виявляється ступінь придатності тіл або явищ природи для того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання.

Економічна оцінка природних умов і природних ресурсів — це їх вартісний вираз. Вона виникла з потреб господарства, якому необхідні не лише знання про кількості та якості природних ресурсів, їхні особливості, а й вираження їх у вартісних показниках, що їх можна використовувати в проектуванні та управлінні господарством. Труднощі економічної оцінки пов'язані з тим, що природні ресурси, як і природні умови, — це "дар природи" (доки в них не вкладено труд).

Ви значилися дві групи економічних оцінок природних чинників: перша (відносно оцінки ресурсів) характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга (відносно оцінки середовища) відображає економічні наслідки дії на довколишнє природне середовище. Найчастіше як останні виступають показники економічних втрат від забруднення, порушення природного середовища.

Мінеральні ресурси становлять дуже велику групу природних речовин мінерального походження, що використовуються для добування енергії, різних матеріалів через їх вилучення та перероблення в різних галузях господарства.

Геологічна наука розкрила закони утворення та розміщення корисних копалин. Виокремлюються геохімічні поля, геохімічні області, геохімічні центри сировини й палива.

Геохімічні поля — це розташовані між поясами складчастих гірських систем простори кристалічних масивів і платформ, укритих осадовими породами. З ними пов'язані поклали залізних руд, золота, нікелю, урану, рідкісних металів. В осадових породах є поклади солей, будматеріалів, вугілля. Найбільші родовища нафти й природного газу розташовані здебільшого в зонах глибокого опускання давніх складчастих кристалічних ділянок земної кори. Основні вугленосні зони тяжіють зазвичай до крайових і внутрішніх прогинів та до внутрішніх синекліз давніх і стійких платформ.

Залежно від особливостей складу й характеру використання в господарстві корисні копалини поділяють на такі групи: 1) горючі, або енергетичні (вугілля, горючі сланці, нафта, природний газ, торф); 2) рудні, або металеві (руди чорних, кольорових, рідкісних, благородних і радіоактивних металів); 3) нерудні, або неметалеві [будівельні матеріали (природне будівельне каміння, цементна сировина, будівельні глини); індустріальна мінеральна сировина (слюда, азбест, графіт, корунд, магнезит, скляні піски); хімічна мінеральна сировина (різні солі, сірка, селітра); сировина для вироблення мінеральних добрив (калійні солі, фосфорит, апатити); коштовне й напівкоштовне каміння (алмаз, сапфір, рубін, смарагд,топаз, аметист, малахіт, яшма та ін.)].

За ступенями розвіданості геологічні запаси корисних копалин поділяють на чотири категорії: А — вірогідні запаси, властивості яких докладно вивчено; В і С, — розвідані з відносно меншою детальністю; С2 — можливі, ймовірні, оцінені попередньо.

Обчислені запаси корисних копалин затверджуються державною комісією. Затверджені запаси називаються балансовими — такими, що відповідають промисловим кондиціям і гірничотехнічним умовам експлуатації. Інші запаси називаються позабалансовими: вони беруться на облік як такі, що надалі можуть стати об'єктами освоєння.

Для організації видобування потрібно, щоби родовища вміщували достатню, економічно вигідну кількість сировини або палива. Крім кількісного аспекту, у визначенні господарської придатності родовищ корисних копалин беруть до уваги якісні показники — склад корисних компонентів, умови та глибину залягання, потужність пластів, особливості покривних шарів тощо. Так, руди мають містити щонайменше: 25—27 % заліза; 20—25 % марганцю; 40 % хрому; 40 % алюмінію, міді,свинцю, нікелю; сурми — 1 %; олова — 0,1 %; золота — 5—7 кг на 1 т. З розвитком науки й техніки ці показники зменшуються.

Окремі копалини містять по кілька компонентів (приміром, поліметалеві руди мають корисні домішки). Це потребує організації комплексного використання сировини.

Земельні ресурси—землі, що використовуються або можуть бути використані в різних галузях господарства. За цільовим призначенням земельний фонд поділяється на окремі категорії: землі сільськогосподарських підприємств; землі лісового фонду; землі населених пунктів; землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення тощо.

Землі сільськогосподарського призначення надаються для ведення товарного сільського господарства (сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські науково-дослідні, навчальні та інші установи); підсобного сільського господарства (несільськогосподарські підприємства, установи та організації); колективного садівництва, городництва і тваринництва; особистого підсобного господарства.

Життя людини від початку її існування тісно пов'язане з землею. Земельні чи, як їх ще іноді називають, сільськогосподарські ресурси являють собою специфічні сполучення ґрунтів, рельєфу й клімату, що використовуються для вирощування сільськогосподарських культур, годівлі худоби або заготівлі рослин, які ростуть на тих чи інших ділянках землі. Вони належать до найважливіших і повсюдно поширених природних багатств.

Загальна кількість земель, що їх обробляють нині на планеті, становить понад 1000 млн.га; з розрахунку на душу населення це дорівнює приблизно 0,2 га. Зі зростанням чисельності населення й вилученням земель під різноманітні види несільськогосподарського використання (забудова міст, прокладання шляхів, затоплення водосховищами тощо), кількість землі, що припадає на кожного мешканця планети, поступово зменшується й на початку XXI ст. скоротиться до 0,15 га.