Розділ «ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ»

Для економічної та соціальної географії велике значення мають технічні науки. Економічна й соціальна географія у своїх дослідженнях опирається на знання технологічних процесів розвитку й розміщення господарства.

Розгляньмо структуру економічної та соціальної географії.

Економічна географія — напрям, що досліджує територіальну організацію виробництва, просторові процеси й форми організації життєдіяльності людей. її основною метою є пошуки способів підвищення продуктивності суспільної праці за рахунок просторових чинників, раціонального розміщення виробництва, оптимальної територіальної концентрації господарства, поєднання спеціалізації, диверсифікації та комплексного розвитку економічних районів, удосконалення територіально-економічних зв'язків, раціонального природокористування, вдосконалення територіальної організації та управління виробництвом тощо.

Соціальна географія — напрям, що досліджує закономірності територіальної організації соціальної сфери, просторові процеси й форми організації життя людей і суспільного виробництва передусім з погляду людини — умов її праці, побуту, відпочинку, розвитку особи й відтворення життя, тобто соціальна географія — це наука, що досліджує географічні відмінності в умовах, способах, рівні й характері життя населення.

Економічна й соціальна географія — це складна наукова система, що містить багато наукових дисциплін. З-поміж них вирізняються галузеві, комплексні, комплексно-галузеві й регіональні науки.

Блок галузевих наук утворюють: географія населення, географія природних ресурсів та умов, географія господарства, географія інфраструктури та їхні підгалузі.

До блоку комплексних наук входять: країно- і краєзнавство, комплексологія, розміщення продуктивних сил.

У складі галузево-комплексного блоку розрізняють як окремі наукові дисципліни (політичну географію, географію культури, історичну, медичну, військову географію, економічну картографію), так і інформаційно-прогнозні напрями — геоінформатику, геопрогнозування.

Регіональні економіко-географічні науки утворюють важливий блок наукових дисциплін економічної та соціальної географії у складі районології, міської та регіональної економіки, районного планування, регіонального аналізу й регіональної діагностики. Нова електронно-обчислювальна техніка, комп'ютеризація науки та інші сучасні методи дослідження створюють передумови для подальшої диференціації науки.

Закономірності розвитку економічної та соціальної географії полягають у тому, що зі зростанням числа диференційованих напрямів посилюється її інтеграційний потенціал, а це значно розширює пізнавальні можливості науки.

До найважливіших напрямів наукового пошуку в економічній і соціальній географії належать:

1) розширення предмета економічної й соціальної географії та зміна її статусу в системі наук; посилення соціологізації, гуманізації, математизації, екологізації, філософізації та радикалізації, розширення культурної й теоретичної революції та місця в культурологічному просторі. Економічна й соціальна географія збагачуватиметься ідеями інших наук, а її досягнення широко використовуватимуться в регіональній економіці, регіоналістиці, екологістиці, урбаністиці;

2) підвищення ролі територіальних технологічних аспектів різних галузей господарства, систем розселення, районного планування;

3) участь у дослідженнях змін політичних, економічних, екологічних, демо- та етнологічних умов світового розвитку й пошуки способів збереження стабільності та безпеки держави; оцінка впливу нового геополітичного й геостратегічного положення на соціально-економічний розвиток держави;

4) виявлення регіональних ресурсів економіко-географічного розвитку, участь у розробленні регіональних програм соціально-економічного розвитку; розроблення концептуальних засад сталого розвитку і трансформації регіональної структури економіки;

5) створення геоінформаційної системи щодо територіальної організації суспільства й розширення ролі ринку пропозицій географічних "ноу-хау";

6) посилення інтеграції економічної та соціальної географії з іншими галузями географії з метою формування загально географічних уявлень;

7) глобалізація й регіоналізація економічної та соціальної географії.

48. ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТЕРИТОРІЇ

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) території — це сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання, яка виражається в їхній сукупній споживній вартості. У компонентній структурі ПРП вирізняють такі групи ресурсів: мінеральні (паливно-енергетичні й металеві корисні копалини, нерудна сировина, сировина для металургійної промисловості, гірничохімічна сировина, будматеріали), водні (поверхневий стік, підземні води), земельні, лісові, фауністичні (мисливські, рибні, медоносні ресурси), природно-рекреаційні.