Розділ 5. КОЗАЦЬКА ДОБА (XV-XVIII ст.)

Розглядаючи юридичні відносини в Україні часів Запорозької Січі та Гетьманщини початку XVIII ст., необхідно згадати про Угоду та Конституцію Пилипа Орлика, підписану ним 5 квітня 1710 р. у Бендерах. По суті, це була перша українська Конституція. Незважаючи на те, що її дія не поширювалась ні на Військо Запорозьке, ні на Гетьманщину, ідеї, закладеш в ній, були досить прогресивними на той час і не втратили своєї актуальності і в наші дні.

Що стосується питань бюджету, то в конституції П. Орлика чітко сформульовано шість напрямів з відповідним механізмом їх вирішення.

Чітка і зрозуміла структура управлінням бюджетними коштами, яка передбачала посаду генерального підскарбія та двох полкових, які б вибиралася зборами за погодженням із гетьманом та полковниками. В їхньому віданні мають бути всі доходи і всі видатки.

Компетентність, порядність і добровільна згода на виконання роботи підскарбіїв: "...але мають два підскарбії в кожному полку, так само поприсяжені, люди знатні і маєтні за загальною ухвалою полковника, військової та посполитої старшини, які б знали про полкові та городові приходи й посполиті побори...

Боротьба з корупцією при організації функціонування урядового апарату:".. .щоб ясновельможний гетьман не заводився жодними, хоч і найбільшими датками та респектами, нікому за корупції полковницьких урядів та інших військових та посполитих начальств не встановлював, але завжди як військові, так і посполиті урядники мають бути вибрані вільними голосами..."

Розмежування доходів урядовців та військового скарбу. "А сам ясновельможний гетьман до військового скарбу й приходу, які до нього належать, не має належати і на свій персональний пожиток уживати". "А пани полковники так само не повинні мати інтересу до скарбів полкових, задовольняючись своїми приходами й добрами, які належать до полкового уряду".

Чіткі ставки податкового збору, контроль за ухиленням від сплати зборів, підзвітність за використані кошти. Ставки оподаткування доводяться універсалами гетьмана, збори на місцях контролюються полковими урядами, звітують підскарбії.

Турбота про малозабезпечених та стражденних людей. З цією метою передбачалось побудувати в Терехтемирові шпиталь для старих, зубожілих і покалічених ранами козаків, постійно турбуватись про нужденних, вдів, сиріт.

Отже, Конституція продемонструвала в теоретичному плані рівень суспільної свідомості українського народу, його прагнення справедливо вирішувати основні питання державного устрою у вільній державі.

База оподаткування.

Основу економіки Гетьманщини становило сільське господарство. Промисловість та торгівля залишались не дуже розвиненими. Російський уряд, як і уряд інших монархічних держав Європи, намагався стимулювати економічний розвиток, але лише тією мірою, яка не перешкоджала розвиткові Росії. Досить відчутними ці обмеження стали у XVIII ст.

Сільське господарство. У XVIII ст. у Гетьманщині сіяли пшеницю, овес, ячмінь, гречку, просо, льон. Було також досить розвинене вирощування тютюну, а на північних землях — коноплі.

Незважаючи на збільшення площ і відмінну якість земель, зростання врожайності не відбувалося, оскільки застаріла система господарювання — примусова праця, відробітки, застарілий реманент, тяжкі побори з селян, марнотратна система трипільної сівозміни — не сприяли цьому. Колоністи, замість того, щоб поліпшувати вже оброблені землі, переселялись на вільні цілинні землі. Середні врожаї пшениці лише в 3—4 рази перевищували кількість посіяного зерна і за європейськими мірками були досить низькими. Незважаючи на млявість українського сільського господарства наприкінці XVIII ст. все ж таки з'явились нові культури — кукурудза та картопля.

Для потреб російського війська в Україні були здійснені спроби збільшити поголів'я коней та овець. Не задовольняючись добре розвиненим вівчарством (окремі старшини мали отари до 1000 овець), Петро І намагався організувати державні вівчарські ферми. У 1722 р. такий вид ферми було створено в Ніжинському полку. При цьому в селян насильно відбирали овець та примушували їх доглядати. Однак ця спроба великого успіху не мала — в 1727 р. ферма налічувала 338 902 вівці, а в 1730 р. — тільки 146 104.

Промисли. Сільське господарство стало основою супутніх промислів. Особливого поширеним було млинарство. Землевласники використовували млини не тільки для своїх потреб, а й дозволяли робити це за певну плату селянам. На 1782 р. лише в Гетьманщині налічувалось 3,3 тис. водяних млинів і близько

тис. вітряних. Млин у XVII—XVIII ст. являв собою цілий комплекс промислових споруд: млини на збіжжя, круподерні, валюші, тартаки, папірні, порохові млини, рудні, гамарні.

Одним із найприбутковіших промислів було ґуральництво, особливо виробництво пшеничної горілки. Але цей промисел не обмежувалось виробництвом горілки, до ґуральництва належали заводи — горілчані, медяні, а також солодовні, воскобійні, шинки. Ґуралень налічувалась багато: у самому лише Полтавському полку було в першій чверті XVIII ст. 52 солодовні, 24 броварні, 4 воскобійні, 395 шинків. У Києві в 1766 р. було кількасот ґуралень та шинків, що належали монастирям, магістратові, міщанам, козакам. Сотник Гудим мав у рік прибутку від ґуральні 450 карбованців, Кирилівський монастир — 1200, Києво-Печерська лавра — 3342 карбованців.

Спроби збільшити кількість поголів'я овець пов'язувались

бажанням російського уряду поширити в Україні суконні мануфактури. Першу велику мануфактуру заснував у 1719 р. у селах Званому та Глушкові Путивльського повіту Іван Дубровський. У 1726 р. вона була передана в державне володіння, а в 1732 р. — московському купцеві і суконному фабриканту І. Полуярославцеву. У 1737 р. в с. Ряски Прилуцького повіту заснував суконну мануфактуру Гелера Мініх; обидві ці мануфактури працювали незадовільно.

Не кращі справи були і з парусно-полотняною індустрією. У Стародубському полку сіяли найбільше коноплі і виробляли прядиво. Спочатку в 20-х роках XVIII ст. російські купці вивозили прядиво до Росії, а потім заснували мануфактури в Шептаківській, Топальській та Печенській волостях.