Розділ «Грошово-кредитна система.»

З перших днів свого існування молода Українська держава зіткнулась з проблемами грошового обігу. У листопаді 1917 р. Росія припинила відправлення грошових знаків в Україну, і ніякі погрози та умовляння успіху не мали. Тоді за пропозицією Секретаріату фінансів 24 листопада 1917 р. було прийнято рішення про випуск кредитових білетів. 19 грудня 1917 р. Центральна Рада затверджує тимчасовий закон про випуск кредитових білетів, який мав здійснюватися Державним банком. Кредитові білети випускались в карбованцях, 1 крб. мав містити 17,424 частки щирого золота й ділитися на 200 шагів. Дозволений обсяг емісії становив не більше 500 млн крб. Перші українські паперові гроші були випущені 24 грудня 1917 р. (за ст. ст.) як кредитові білети вартістю 100 крб. Технічне виконання було недосконалим, друкувалися гроші на літографічній машинці, були слабо захищені від підробки. Проте населення сприйняло їх з оптимізмом, і вони використовувалися в обігу нарівні з російськими "керенками". Тільки старі російські гроші цінувалися вище. Усього таких білетів було випущено 53,25 млрд. Отже, в Україні були випущені власні грошові знаки, хоча самостійної грошової одиниці не було введено.

IV Універсалом від 9 січня 1918 р. Українська Центральна Рада проголосила встановлення державного контролю над банками, але реально здійснити це не вдалося, оскільки наприкінці січня радянські війська ввійшли в Київ. На Україну почали поширюватись фінансові заходи Росії, які зводились до наводнювання російських грошових знаків. Українські кредитові білети російський уряд відмінив.

Коли за допомогою німецько-австрійських військ Центральна Рада знову повернулася в Київ, 1 березня 1918 р. був ухвалений закон про гривню як нову грошову одиницю Української Народної Республіки і про карбування монет та випуск державних кредитових білетів номіналом 2, 5, 20, 50, 100 і 1000 гривень, причому 2 гривні дорівнювали 1 карбованцю. Гривня містила 8,712 частки щирого золота. Міністром фінансів УНР було зроблено замовлення на друкування грошових знаків у Берліні.

5 березня 1918 р. Рада Міністрів прийняла постанову про обов'язкове приймання російських кредитових білетів і серій російської Державної скарбниці за курсом 1 руб. = 1 крб. 9 березня

1918 р. було видано постанову про обіг нарівні з грошима купонів усіх воєнних позик, позики "Свобода" та білетів Державної скарбниці. Паралельно Міністерство фінансів зробило емісію грошових знаків номіналом 25 і 50 крб. 6 березня 1918 р. були випущені перші партії карбованців. 30 березня 1918 р. Центральна Рада прийняла закон про випуск знаків Державної скарбниці на 100 млн крб. з номіналом 5,10, 25 і 50 крб. У законі був передбачений термін погашення знаків до 1 березня 1919 р.

З метою вирішення проблеми нестачі розмінної монети Центральна Рада 18 квітня 1918 р. ухвалила закон про випуск розмінних марок Державної скарбниці, й Міністерству фінансів було надано право емісії розмінної паперової марки обсягом 20 млн крб. Розмінні марки були номіналом 1, 2, 4, 6, 10, 20, 30,40 і 50 шагів і вже у квітні 1918 р. були надруковані матрицями перші українські поштові марки вартістю 10, 20, 30, 40 та 50 шагів. На них було написано: "Ходить нарівні з дзвінкою монетою". Вони слугували і як поштові знаки, і як розмінна монета.

Нестача розмінних грошей призвела до того, що виникали окремі міські гроші — бони, чеки, розмінні знаки. Так, на Волині в Кременці функціонували розмінні білети вартістю 1, З, 5 крб., у Дубно — чек вартістю 10 крб., у Луцьку — розмінні знаки вартістю 20 грн.

Труднощі, пов'язані із запровадженням нової грошової системи, посилювались ще й тим, що на території України, крім українських та російських грошових знаків, були в обігу німецькі марки та австрійські крони. За Берейською угодою курс німецької марки був установлений у 46,2 коп., австрійської крони — в 39,382 коп. Для російського рубля курс установлювався: 500 рублів за 1000 німецьких марок. Але цей курс не влаштовував німецьке верховне командування, і генерал Лізінген установив свій курс —1,5 марки за карбованець, до речі, без погодження з Центральною Радою. Центральна Рада змушена була підтвердити цей курс. Крім німецької та австрійської валюти, в окупованих німцями районах були в обігу так звані "східні рублі", які пропонувала німецька та австрійська адміністрація, хоча Міністерство фінансів і Рада Міністрів їх не визнавали.

За часів Гетьманату ситуація суттєво не поліпшилась. У грудні 1918 р. в обігу були як повноправні українські грошові знаки на суму 2775 млн крб. і російські грошові знаки на суму близько 10 млрд руб.

З приходом до влади Директорії грошова політика стала більш виваженою. Для підготовки грошової реформи була створена комісія в складі В. Мазуренка — виконувач обов'язків Міністра фінансів, С. Остапенко—міністр народного господарства, М. Туган-Барановський — професор, експерт та ін. Комісія провела з 30 грудня 1918 р. чотири засідання і дійшла висновку про необхідність введення української валюти і створення незалежної грошової системи. М. Туган-Барановський вважав, що необхідно терміново відокремитися від російського рубля. Міністерство фінансів за поданням комісії внесло на розгляд Ради Міністрів законопроект, за яким єдиною грошовою одиницею ставав карбованець, а російські грошові знаки підлягали вилученню з обігу. Однак уряд не схвалив проект, посилаючись на той факт, що нова одиниця — гривня — уже була встановлена Центральною Радою в березні 1918 р.

Міністр фінансів Б. Мартос запропонував свій проект грошової реформи, згідно з яким єдиним засобом платежу мала бути гривня (або карбованець), усі інші грошові знаки позбавлялися права бути платіжним засобом, проводиться обмін російських рублів. Цей проект був прийнятий за основу і 6 січня 1919 р. затверджений як закон. Згідно із зазначеним законом з 26 січня 1919 р. усі російські грошові знаки, в тому числі й "керенки", переставали бути платіжним засобом. Указувалось, що державною грошовою одиницею є гривня, яка містить 8,712 частки щирого золота. Гривня поділяється на 100 шагів. Дві гривні складають карбованець; усі платежі можна було здійснювати тільки в гривнях і шагах. 10 січня 1919 р. був розпочатий обмін грошей із розрахунку 180 шагів за 1 рубль, а пізніше 150 шагів за рубль. Установлювалось, що після 12 лютого 1919 р. російські гроші до обміну не прийматимуться. Але військові дії завадили повністю провести реформу, і, крім того, населення досить скептично ставилося до чергового етапу грошових відносин, більше того, маса цих грошей дедалі більше зростала. Так, з 14 грудня 1918 р. по 5 лютого 1919 р. було випущено в обіг 1018,9 млн крб., із них:

· кредитових білетів — 670,3 млн крб.;

· знаків скарбниці — 348,2 млн крб.;

· розмінних марок — 0,4 млн крб.

Усього ж в Українській Народній Республіці Центральною Радою і Директорією було випущено всіх видів власних українських грошей на суму близько 3,1 млрд крб. За ці гроші утримувалися весь урядовий апарат, пошта, залізничний транспорт, армія. Крім того, за ці гроші Центральна Рада придбала багатомільйонні суми німецької та австрійської валюти, утримувала дипломатичні місії.

Грошову реформу уряд Директорії не встиг завершити через окупацію України більшовиками.

Висновки

Відродження України як незалежної держави продемонструвало віковічне прагнення народу України мати свою незалежну державу.

При розбудові нової держави Україна зіткнулась із проблемами професійності управлінського персоналу. Тривале перебування у складі інших держав суттєво понизило інтелектуальний потенціал народу.