Розділ 5. КОЗАЦЬКА ДОБА (XV-XVIII ст.)

Отже, бюджетні відносини, які мали місце на Запорозькій Січі, не лише відображали реалії того часу, а дали майбутнім поколінням гарні приклади гармонійного поєднання суспільних та особистих інтересів, захисту членів суспільства, які не могли себе самостійно забезпечити, збалансування особливими методами доходів і видатків.

5.3. Бюджетні відносини в Гетьманщині

Адміністративний устрій. Існування гетьманської держави охоплює період з 1648 р. до кінця XVIII ст. Ліквідація основ державності почалася в 1764 p., коли останній гетьман Кирило Розумовський погодився на димісію і було впроваджено правління Малоросійської колегії; у 1770 р. бюджетні надходження з України стали складовою загальнодержавних надходжень Російської імперії; у 1781 р. було утворено три губернії — Київську, Чергнігівську і Новгород-Сіверську, де були запроваджені на зразок російських і діяли за російськими законами адміністрація та суд; у 1783 р. була запроваджена російська податкова система. На чолі Гетьманщини були гетьмани, але встановленого порядку в призначенні їх не було. Пожиттєво були вибрані гетьмани Б. Хмельницький, І. Скоропадський, Д. Апостол; генеральною радою як відгуком старого вічевого ладу були обрані І. Виговський, Д. Многогрішний; козацькою радою обрано І. Мазепу, І. Самойловича; чорною радою, де були присутні люди з усяких станів, — І. Брюховецького.

Ю. Хмельницький, І. Виговський, П. Тетеря, П. Дорошенко ставили генеральну раду вище за гетьмана.

Але гетьман був фактично першою особою в Гетьманщині, виконуючи адміністративні, військові, судові, законодавчі функції. Однак з 1662 до 1722 р. постанови Малоросійського приказу, а з 1722 до 1727 р. та з 1764 до 1786 р. постанови Малоросійської першої та другої колегій набували першорядного значення порівняно з нормативними актами гетьманів. З 1734 до 1750 р. функції гетьмана було передано Правлінню гетьманського уряду — колегіальній установі під головуванням російського старшини. В окремі роки до території Гетьманщини, що охоплювала в основному Лівобережну Україну, приєднувались території Правобережної України, де були гетьмани. Роки правління гетьманів подано в табл. 5.3.1.

Традиція обирати гетьмана українським людом була започаткована Б. Хмельницьким, про що було відповідне підтвердження в жалувальній грамоті від Росії: "А буде судом Божим смерть случится Гетману, її Мы, Великий Государь, позволим Войску Запорожскому обирати Гетмана по прежним их обычаям, самим меж себя, а кого Гетьманом оберут, її о том писати к нам, Великому Государю, да к тому же новообранному Гетьману на подданство її на верность веру Нам, Великому Государю, приняти, при ком Мы, Великий Государь, укажем".

Надалі Москва не раз обмежувала ці права, втручаючись у призначення гетьманів. Так, уже при призначенні гетьманом І. Виговського московський уряд протестував.

Адміністрація гетьмана була створена на той самий військовий взірець, що й гетьманський уряд, і пристосована до поділу українського війська на "полки", які були як військовими, так і територіальними одиницями. Поруч із козацьким існувало станове управління, міста мали значні права з самоврядування, окремі з них користувались магдебурзьким правом і в них функціонували свої органи влади.

Таблиця 5.3.1. Гетьмани України

Козацька старшина, яка потроху перетворювалась на шляхту, намагалась розвинути на свою користь початки шляхетського станового управління і своєї влади над посполитими, на зразок колишнього польського панування.

Юридична база

Зовнішні відносини. Основою відносин між Гетьманщиною та Росією були акти, укладені при Б. Хмельницькому, так звані "статті" Б. Хмельницького, жалувана грамота царя Олексія Михайловича гетьманові та війську, а також кілька грамот меншого значення. До нашого часу збереглося кілька редакцій статей, тому історики не прийшли до єдиної точки зору, яка з них є останньою. Як відомо, в Переяславі договір підписано не було, а Б. Хмельницький доручив спеціальній місії, яку послав до

Москви в лютому 1654 р. оформити "статті" як договір. Після довгих переговорів у Москві в першопропонований текст угоди могли бути внесені зміни. Ось як подав основні статті Д. Бантиш-Каменський.

Козаки мають право судитися за своїми правами.

Реєстрових козаків має бути 60 тисяч і жалування як їм, так і старшинам жалувати з малоросійських доходів.

У містах малоросійських урядниками мають бути малороси, і вони повинні збирати усілякі доходи на государя.

Староству Чигиринському з усіма маєтностями бути при гетьманській булаві.

Після смерті гетьмана обирати козакам гетьмана вільними голосами зі свого середовища і про це його Царській Величності доповідати.

Гетьману приймати і відправляти тільки іноземних посланців, які приїжджатимуть для добрих справ, і про це повинен він доповідати государю; тих же, хто приїздить з небажаною для государя справою не відправляти без розпорядження царя. З турецьким султаном та з польським королем також без дозволу Його Величності, не мати стосунків.

Жалувана грамота Б. Хмельницькому і його "статті" тривалий час були поширені в Україні не в справжніх своїх редакціях, а в редакції одного з проектів, обговорюваного московськими боярами з послами гетьмана в Москві 1654 р., у так званій редакції "14 статей". Саме цей документ використовувався і в "пунктах" наступних гетьманів і ним керувалися в офіційних зносинах з Україною2.