Розділ 7. УКРАЇНА В 1917-1922 pp.

7.1. Історична довідка

Оскільки Україна до початку Лютневої та Жовтневої революції 1917 р. була розділена в основному на дві частини, розглянемо події окремо в кожній із них.

На тій частині України, що перебувала під владою Росії, 27 лютого 1917 р. самодержавство впало. Перші телеграми про це надійшли в Україну 28 лютого. Утворений у Петербурзі Тимчасовий український революційний комітет вже 2 березня опублікував відозву до українців Петрограда, закликавши їх спрямувати свою енергію "на завоювання власних національно-політичних прав", наповнивши її "свідомістю власних інтересів".

У цей час на території України почали формуватись нові органи влади. Протягом 3—5 березня органи царської адміністрації практично було ліквідовано: 4 березня була створена Центральна Рада, яка проіснувала до 29 квітня 1918 р.

Протягом 1917 р. по всій Україні йшла боротьба за вплив на маси трьох організацій:

1. Представники Тимчасового уряду — губернські комісари, яким підпорядковувалося військо; до них приєдналася російська демократія та частина інтелігенції.

2. Центральна Рада.

3. Рада робітничих і селянських депутатів, яка складалася з більшовиків, меншовиків, есерів і бундівців. Серед них у Київській раді був лише один українець.

Між цими носіями влади весь час точилася боротьба. У сільській місцевості надзвичайно великим було бажання отримати землю. Це споконвічне прагнення селян переважало усі інші прагнення. За словами В. Липинського, "поняття "України" підмінялось поняттям "десятина" землі. Замість патріотизму героїчного, патріотизму посвяти, патріотизму любові, витворювався ніде в світі невиданий якийсь патріотизм меркантильний з розцінкою на земельну валюту".

Під впливом есерівської пропаганди влітку 1917 р. почалися стихійні дії селян — підпалювали поміщицькі економії, грабували худобу, рубали ліси тощо.

На нараді українських військових Київської залоги 24 березня 1917 р. було ухвалено заснувати Український військовий клуб ім. гетьмана Полуботка. Перший Український полк ім. Богдана Хмельницького мав 3574 багнети. Організація цього полку викликала незадоволення російської демократії та Тимчасового уряду.

На жаль, значна частина Центральної Ради не розуміла значення української армії. Так, один із авторитетних її діячів В. Винниченко у "Робітничій газеті" виступав з різкими статтями проти формування української армії: "Не своєї армії нам, соціал-демократам і всім щирим демократам, треба, а знищення всяких постійних армій". Нерозуміння тактичних питань державотворення дорого обійшлось Україні, бо невдовзі вона заплатила за це втратою незалежності.

До літа 1917 р. Центральна Рада стала основним органом влади. 16 травня до Петрограда вирушила делегація від Центральної Ради з наміром отримати автономію, але Тимчасовий уряд у всьому відмовив.

28 травня відкрився Всеукраїнський селянський з'їзд, на який прибуло понад 2500 делегатів. Основною темою було проголошення автономії. "Діти нам не простять, якщо ми не доб'ємося найменшого — національно-територіальної автономії. Коли не допомагають слова, то допоможуть шаблі. Настав для нас час узяти своє. Просити, кланятись ми не будемо, бо то — наше!", — так категорично пропонував солдат Білик, селянин із Черкащини. Після того з'їзду до Центральної Ради було включено Раду селянських депутатів у кількості 133 особи.

У відповідь на відмову Тимчасового уряду надати Україні автономію Центральна Рада 10 (25) червня видала І Універсал, яким було проголошено: "Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям"2. Отже, мова йшла про автономію в складі Російської держави.

Оголошення І Універсалу викликало занепокоєння у Петрограді, і 11 липня міністри Тимчасового уряду М. Терещенко, О. Керенський та І. Церетелі прибули дохКиєва, де пообіцяли автономію Україні і просили подати відповідні організаційні документи. 3 16 липня 1917 р. Центральна Рада видала II Універсал, де вже визнавала Всеросійські установчі збори, які мають надати Україні автономію.

23—28 вересня 1917 р. представники Центральної Ради брали участь у з'їзді представників національностей колишньої Російської імперії — З'їзді народів, який відбувся в Києві. На ньому були присутні 92 представники 12 національностей: від білорусів — 8, від грузинів — 2, від естонців — 4, від євреїв — 10, від латишів — 10, від литовців — 9, від поляків — 6, від молдаван — 6, від російських соціал-революціонерів — 3, від татар — 10, від турків — 5, від українців — 9.

Почесним головою з'їзду було обрано Михайла Грушевського. На з'їзді було виголошено кілька програмних доповідей, присвячених різним аспектам та проблемам федеративного устрою. З'їзд ухвалив створити Раду народів, до якої мали входити по чотири представники від кожної національності, з центром у Києві3. Крім представника Литви, всі інші висловилися за федеративний устрій майбутньої Російської держави.

Але подальші події історії не дозволили здійснитися цим планам. 7 листопада (25 жовтня за ст. ст.) 1917 р. більшовики під проводом Леніна захопили владу в Петрограді. Ситуація в Києві також була складною, продовжували діяти три влади, хоча й Тимчасового уряду вже не існувало. Штаб Київської військової округи, що представляв Тимчасовий уряд, розпочав боротьбу з більшовиками. Центральна Рада у вирішальний момент наказала 8 тис. своїх бійців прийти на допомогу більшовикам, змусивши штаб армії до евакуації з Києва. Більшовики були незадоволені, що з виїздом із Києва військ Тимчасового уряду Центральна Рада оголосила, що бере на себе верховну владу в усіх дев'яти губерніях, де українці становлять більшість. Формально це підтверджував III Універсал, що був прийнятий 20 (7) листопада 1917 р. і проголошував Українську Народну Республіку (УНР).