Розділ 5. КОЗАЦЬКА ДОБА (XV-XVIII ст.)

Тяжким випробуванням для українців були такі повинності, як примусові каральні роботи, будівництво фортифікаційних споруд. Козаків і посполитих відправляли до Петербурга, Астрахані, Кавказу, додому ж поверталось не більше 30—60 %, решта вмирали від нестерпних умов життя, епідемій, каліцтв.

Передавання частини бюджетних коштів Лівобережної України до Росії. Оскільки бюджетні ресурси України починаючи з 1722 р. перебували під контролем Росії, то в окремі роки грошові ресурси направлялись до російської казни. Так, у 1725 р. для Росії було виділено 244 255 крб. від податків.

Внутрішній напрям. Практично протягом усього періоду існування Гетьманщини простежуються три рівні збирання податків, зборів, виконання повинностей:

1. У державну казну — до військового скарбу.

2. На користь місцевої старшини в полках, сотнях.

3. На утримання землевласника, пана, збирачів податків.

До державної казни надходили:

1. "Показанщина" — податок на виробництво горілки (від оного "казана" — специфічного апарату для виготовлення горілки). Козаки та духовні особи платили 50 коп. за "казан", селяни — 1 крб.

2. Тютюнова десятина. Справлялась спочатку з посівів натурою, а з 1723 р.— 60 коп. з пуду.

3. Податки на торговельну діяльність. Стягувалися в розмірі 2 % від вартості товару. За продаж горілки і дьогтю стягувалися з одного відра. Оподатковувався продаж солі, хліба, риби, вина, худоби, "ярмаркові" — з купецьких підвід. У1714 р. було введено новий податок — "поголовщину", що збирався не з вартості товару, а з "голови" купця.

4. Податок із млинів, так званий "військовий мірчук", — який стягувався в розмірі 1 /3 помолу для забезпечення потреб російської армії. Сплачувався всім трудовим населенням, починаючи від 1665 р.

5. Податки з промислів, наприклад з копалень. Збиралися переважно натурою.

6. Митні збори в частині, визначеній гетьманською адміністрацією. Мито було зовнішнім і внутрішнім. Зовнішнє мито поділялось на "індукти" — за ввезення товару та "евекти" — вивезення товару і давало щорічно до 50 тис. крб. За царювання Єлизавети було перенесено митні кордони Російської імперії до польського та турецького кордонів і таким чином скасовано ці види мита Гетьманщини. Гетьман Розумовський доводив сенату Росії незаконність цих скасувань, але цариця Єлизавета затвердила рішення сенату, скасувавши юридично тим самим митну територію Гетьманщини. Однак ще довго цей указ виконувався не в повному обсязі, і лише за часів правління Катерини П митну територію України було повністю скасовано. Внутрішнє мито брали за проїзд територією Гетьманщини, окремо "перевізне" — через річки, "мостове" — через містки.

7. Інші податки з населення, наприклад, "куничне" з весіль. У1765 р. було запроваджено подушний податок, а з 1783 р. він поширився на всю Україну. У цьому ж році змінилися розміри податків. Замість 1 крб. з селян і козаків збирали по 1 крб. 20 коп., а з купців — 1 % від земельного капіталу, з поміщицьких і монастирських селян — 72 коп. на рік. Після секуляризації монастирського землеволодіння селян цих маєтностей віддали у володіння держави, і вони, крім подушного, платили податок у розмірі 1 крб. Дворянство та духовенство були звільнені від сплати прямих податків.

8. Державні "загальнонародні" повинності, обов'язковість яких підтверджувалася грамотами І. Скоропадського, Д. Апостола. Найбільш поширеною повинністю було забезпечення селянами і міщанами підвід, коней, волів і погоничів для російської армії, перевезення провіанту, пошти, чиновників.

На користь місцевих органів влади збирали податки на утримання цих органів влади. На утримання ратуш у містах також збирали окремі податки і мито. Розміри податків були неоднакові в кожному полку1. Податки часто здавали на "відкуп" в оренду окремим організаціям або особам, які збирали зазвичай значно більше. Особливо це було поширеним за гетьманування Самойловича. В окремі періоди державний скарб не був відокремлений від приватних доходів гетьманів. Так було за гетьманування Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Мазепи. За гетьманування І. Брюховецького, Д. Апостола ці фінансові ресурси були розмежовані. У 1728 р. було поновлено посаду генерального підскарбія. Державний скарб був відокремлений від скарбу гетьмана і переданий під контроль російського уряду. Призначалися два підскарбії. Україна отримала дозвіл обрати одного з них, але другий обов'язково повинен був бути росіянином. їхня діяльність регламентувалася спеціальними інструкціями. Вони організовували збирання грошових та натуральних податків, стежили за витратами, контролювали підлеглі їм органи, у тому числі в полках і магістратах. Підскарбії мали скарбові канцелярії та нову установу — "щетну комісію".

Оскільки бюджетні процеси в певні періоди мали свої особливості, розглянемо їх за часів правління окремих гетьманів.

Богдан-Зиновій Хмельницький (1595—1657pp.)

Народився в Чигирині (орієнтовно), освіту здобув у єзуїтському колегіумі у Львові. Володів латинською, польською, турецькою, татарською мовами. За його правління фінанси підпорядковувались гетьману і не були відділені від його приватних володінь. Юридичною основою збирання податків були універсали, які видавались стосовно будь-яких питань оподаткування. Так, відомі універсали: від 22 грудня 1648 р. про "послушенство" селян сіл Вишеньки та Великі й Малі Дмитровичі Флорівському монастирю"; від 28 грудня 1648 р. про "послушенство" селян села Підгорень Печерському дівочому монастирю; від 26 серпня 1649 р. ніжинському купцеві Гнату Івановичу на вільну безмитну торгівлю; від 23 вересня 1650 р. польному гетьману Мартину Калиновському про збір данини; від 3 червня 1653 р. про заборону вимагати будь-яку данину від київських міщан; від 17 січня 1654 р. про заборону виробляти і продавати горілку в Києві, оскільки це шкодить міщанам та військовій скарбниці; 28 травня 1654 р. Остафію Стаматаєнку на збирання податків з іноземних купців.

Доходи державного скарбу становили до 100 тис. злотих. Частина доходів надходила від земельних володінь — колишніх королівщин, маєтків магнатів, шляхти, католицького духовенства. Значна частина — від винокурень, шинків, млинів. Важливою статтею доходів була торгівля. Великі міста всі кошти залишали собі, а малі, які були в підпорядкуванні старшини, — сплачували певну частину до державного скарбу.